Станишівська громада
Житомирський район, Житомирська область

Історія села Зарічани

Без минулого немає майбутнього.....

 
Географічне положення села ЗАРІЧАНИ.


    ...Ліси, жовто-зелені зараз, восени, і яскраві, соковито-зелені влітку; джерела, кольору божественних хмар,  будівлі, які, наче скарбнички, зберігають у собі історію цього краю. Моє Полісся дороге! Мабуть, тільки серед цієї краси могло знайти собі притулок наше село. Не на теплому узбережжі Криму, не на Карпатських полонинах, а саме тут з часів бронзи й міді будували поліщуки свої домівки.
    Розташоване село на правому березі р. Тетерів за 3км на південь від Житомира, за 135км від столиці України. Зарічани знаходяться в колі річок: з трьох сторін омивається воно водами Тетерева й Гуйви, замикає це коло автотраса Житомир-Вінниця. В природно-географічному відношенні Зарічани знаходяться на кордоні Полісся і Лісостепу, тому й така різноманітна природа: ліси вражають розмаїттям флори й фауни (ростуть сосни і ялинки, дуби і осини, берези; брусниці, чорниці, ліщина; зозулинець і лілія лісова, що внесені до Червоної книги; серед них живуть лисиці і їжаки, козулі і куниці; ластівки і дятли, журавлі, сойки і синиці;), річки багаті на рибу (окунь і щука, лящ і краснопірка), родючі ґрунти (які, проте, все більше  відчувають на собі нерозумне господарювання населення, насичуються пестицидами).
    За кілька кілометрів від Зарічан розташувались найближчі його сусіди – села Станишівка, Озерне, Новогуйвинськ, Піски та інші. 
    В наші часи село з містом з’єднують мости на річці Тетерів, а колись цей шлях був суцільним, бо річку перетинала суцільна скеля, а вода протікала під нею. але з часом природний міст через Тетерів зруйнувався. Маршрутне таксі №108 з’єднує Зарічани з Житомиром.
    Тож, географічне положення населеного пункту досить вигідне у всіх відношеннях. Недалеко від обласного центру, практично, під самим містом, чудова природа, багаті природні ресурси. 
    Багато по селу гнізд лелек, що, на думку, старожилів, гарна ознака: село стоїть на “доброму місці”.

 

Із далекого минулого Зарічан
Перші записи про село датуються 1650 роком, але дослідження археологів свідчать про те, що люди почали селитися тут набагато раніше. Тому сприяли природні умови цієї місцевості. На заході села знаходиться курганна група в урочищах “дачі Белецького” та “Кумани”. В 1925 році їх досліджували археологи С.С.Гамченко і М.М.Шавлович, які розкопали кілька курганів. Вони мали невеликі, напівсферичної форми насипи заввишки 0,4 –1,5м, діаметром до 47м. При подальших розкопках було виявлено поховання з обрядом трупоспалення. Поряд із рештками спалення знайдено супроводжуючий інвентар: горщики, миски, керамічні вироби. С.С.Гамченко датував їх добою неоліту. Сучасний же аналіз матеріалів показав, що могила містить різночасові поховання, де є речі з бронзи, кераміки, що й дало підстави вченому датувати їх 7-8ст. до н.е. І до наших часів трапляються на території села знаряддя праці кам’яного віку. В історичному кабінеті школи зберігаються скребачка, кам’яний ніж, шліфовані кам’яні сокири. Цікавий експонат приніс в школу учень – незакінчену кам’яну сокиру. На ній видно сліди обробки, початок висвердлення отвору. Оскільки виріб був зіпсований, то цілком очевидно, що давній майстер його викинув, а дідусь учня, знайшовши його у себе в городі, використовував для точіння ножів.
З початку заснування села нам невідома його первинна назва, лише в матеріалах обласного архіву є документи за 1808р., які вказують, що до 1808р. село носило назву Хлищі, тоді ж перейменовано в Псищі, а з 1946р. – на Зарічани. Причина зміни назви населеного пункту в 1808р.  відома. За переказами старих людей, на тому місці, де зараз стоїть хата Голуб Насті, жив чиновник, що вирощував на продаж породистих собак, які здіймали неймовірний галас по всьому селу. Наявність таких голосистих псів і зумовила перейменування. Назва Зарічани  теж цілком зрозуміла: село за річкою. А от “Хлищі”... Найдавніша відома назва села і достовірних трактувань її немає, хоч і існує кілька „неофіційних” версій. Наприклад, від того ж пана, що вирощував собак. Він, буцімто, бив їх хлистами, тому вони зчиняли такий шум. А, можливо, достовірним є пояснення однієї дівчинки. Зсилаючись на багатющі традиції і вірування поліщуків, вона говорить, що цілком можливо, колись люди тут (адже і в сусідніх регіонах традиції можуть радикально відрізнятись) захищались від нечистої сили розставляючи (чи якимось іншим чином) в хаті хлисти, щоби вони виганяли з осель небажаних гостей.
 Ймовірно село виникло десь у 13-14ст. у зв’язку з забудовою замку для оборони міста Житомира. До наших часів збереглась назва урочища “Замчисько”, розташованого на півночі від села. В ті часи через село проходив старовинний шлях від давньої частини міста – Подолу – на південь через р.Тетерів, урочище “Замчисько”, поза сучасними школою та церквою, до хутора Великий Довжик, а далі на хутір Тульського, Гурського, Грушецького (сучасна Гуйва) і на Бердичівський шлях. Шлях цей був суцільним, бо Тетерів тоді перетинала суцільна скеля. Займались тоді мешканці села хліборобством, мисливством, риболовством, що очевидно, адже місцевість ця, як уже говорилось, надзвичайно багаті природними ресурсами.
    У 1240р. зазнало село і нападів орд монголо-татар під проводом хана Батия, що ще раз підтверджує місцева назва „татарське кладовище”, яка збереглась до наших днів; розташоване воно на лівому березі Тетерева навпроти урочища “Замчисько”. В 1467р. Волинь знову пережила великий напад татар. Житомир було дощенту зруйновано. А в 14столітті на Україні чинилися свавілля під прапорами литовських і польських феодалів. Такі напади здійснювались і на Зарічани.

    В 1545р. був проведений перепис жителів Житомира, так звана, литовська метрика. За цим переписом налічувалось 49 будинків осілих міщан, 109 неосілих жителів. Крім того, 11 будинків належало “стрільцям і слугам замковим”, тобто, військовослужбовцям замку. Міщани Житомира мали садиби, а також, розташовані на околицях, “ґрунти” – ділянки польової землі.   
Не обминули Житомирщину і події 16ст., зокрема, козацькі повстання проти Польщі. А саме, походи під проводом Криштофа Косинського.  З 17ст. Житомир з його околицями був відданий у довічне володіння польському магнату Тишкевичу, але у другій половині століття землі відійшли до графа Еллінського. В перші роки 17ст.  в Житомирі нараховувалось  понад  200  родин   осілих    міщан,   з   них   у Псищах – 7. 
    Визвольна війна Богдана Хмельницького захопила своїм крилом і наше селище. У Житомир прибув лютий кат українського народу, відступник від істинної православної віри, Єремія Вишневецький, що чинив тут жахливі криваві розправи над жителями міста. Проходили через наше місто і війська великого гетьмана Хмельницького. У 1651р. вони з І.Богуном розбили під Житомиром 17 тисячну армію польського магната Четвертинського. В часи Гетьманщини, коли деяка територія України перебувала під керівництвом Богдана, наше село та інші околиці міста Житомирового теж були її складовою.  Але в 1793р., за другим поділом Польщі, територія Зарічан відійшла до складу Росії.
    Кріпацтво, голод, смерті, війни, якими були багаті, наче вересень дощами, ці роки, звісно, не минали жителів села. Тому, коли 1 березня 1861р. в Житомирі відбулась офіційна церемонія проголошення царського маніфесту про “волю”, селяни, не знаючи чого чекати, вирушили до міста цілими родинами, жінки і діти не бажали залишати своїх –батьків-годувальників Поширювались чутки, що з ними мають розправитись “по-царськи”. Дарована ж воля виявилась не такою солодкою, як очікували українці. Яскраві картини переживань селян можемо побачити в “Історії мого сучасника” В.Короленка. 
Відомо, що до 1870р. землі села належали старості Житомира. Прибутки від землі, а також хутра звірів, частину домашньої худоби здавали йому. Село наше здавна було як підсобне господарство для міста. Селяни займались сільським господарством, самі жили з того, що вирощували, та ще й несли в місто “лишки”, хто на базари, хто до заможних міщан. В користуванні у селян були малесенькі присадибні ділянки, розміром до 1 десятини.  Лише  4 господарства  мали  наділи  в 1,4 – 2,8 дес. 

 

Зарічани на початку 20 століття

З початку 20 ст. село почало розбудовуватись. Почалась ця розбудова з вулиці Північної, а ту, що зараз центральна (вул.Цюрупи), називали Підлісною. Там був приватний ліс: дуби, сосни, навіть модрини. Невеликі ділянки лісу викуплялись і на їх місці виникали будинки, одні більші, на два ходи, з верандами, інші невеличкі. В 1899р. було відкрито церковно-приходську школу. А в   1903році  закладено церкву, яка, до речі, не припиняла працювати ні при одному з режимів, що змінились за час її існування. З самого початку в ній проводив службу священник Станишівської парафії 1 раз на місяць, мав платню від держави 300 крб/рік та за уроки закону Божого в школі 75 крб. У його користуванні було 10 десятин присадибної землі та 40 десятин польової, 13 дес сінокосу, 14 дес лісу. Всі обряди – весільний, похоронний, причастя – були платними.


 

Важкі воєнні роки

Варто сказати, що історія села має ще одну цікаву деталь, що відіграла велику роль в сорокових роках. Навколо селища розміщувалось багато військових частин, а в селі були гарні дівчата, тож вибір був і у військових, і у зарічанок. Багато з них одружились, але коли почалась війна, ці жінки першими овдовіли: Шаховець Надія Сергіївна (загинув її чоловік – Шаховець Володимир Васильович), Поліщук Зінаїда Андріївна (загинув Петро Павлович), Несміянова Софія Якимівна (загинув Василь Васильович), Пастирчева Ганна Василівна (загинув Михайло Пилипович), Пшеничнюк Олена Яківна. 
    9 липня 1941р. гітлерівці окупували село. Ними було спалено клуб, 3 селянських господарства, розстріляно понад сотню людей, знищено все населення хутора Довжик. До Німеччини вивезено близько 30 чоловік на примусові роботи. Людей частково вивозили на Дніпропетровщину і Київщину. Незважаючи на жорстокий контроль за жителями села, їм все ж таки вдавалося допомагати партизанському загону ім.Ворошилова на чолі з Ярушевичем Олександром Степановичем. Загін цей налічував 30 чоловік, завдяки яким жителям села було повернено 68 корів-годівниць, призначених на м’ясокомбінат. Але німців вони не налякали і ті продовжували безчинства. За найменший непослух – розстріл. Так втратили батьків великі сім’ї Марчуків, Ковальчуків. Батьків просто виводили за їх хати і розстрілювали. Багато сімей виселяли за межі села, бо в їх будинках поселялися німці. Жінки з дітьми ховались по льохах, недоїдали, хворіли, але старались будь-що вижити без чоловіків, батьків, яких забирали на роботу до станишівських лісорозробок, там працювало біля 200 наших односельчан. Багато вбили в селі і євреїв. Яскевич Софії вдалось вберегтись від фашистських автоматів завдяки односельчанам, які не підтвердили, що вона єврейка.
На околиці села знаходиться німецьке військове кладовище «Хегевальд». Воно було відновлено у 1998 році. А перші захоронення тут зявилися в кінці 1941 року. Наказ про відкриття кладовища видав сам Гіммлер. Хоронили тут тільки німців, які проявили героїзм у боях, та високих есесівських чинів.
      Під час Великої Вітчизняної війни із села на фронт пішло 136 чоловік, 86 з них не повернулись, 77- нагороджено орденами та медалями.
 А Ткачук Іван Михайлович за власною ініціативою передав на будівництво танка в Житомирі 20 тис. крб. власних заощаджень. Героєм Радянського Союзу став майор, а пізніше генерал-майор, Андрющенко Володимир Кузьмич. 12 листопада 1943р. частини 23 стрілкового корпусу і з’єднання Першого Гвардійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Баранова звільнили Житомир і Псищі. Але остаточно тоді вигнати з околиць міста німців не вдалось. Ворог підтягнув свіжі сили і радянські полки після жорстоких боїв змушені були відступити 18 листопада. Завдяки стратегічному і військовому талантові генерал-полковників А.А.Гречка та К.Н.Леселідзе, генерала М.Ф.Ватутіна вдалось звільнити Псищі і Житомир. Очевидці добре пам’ятають день 31 грудня 1943р. важкі бої на току, в колгоспному саду, де загинуло 67 воїнів-захисників. Їх наспіх поховали у тому ж саду, в одній могилі, а пізніше переховали у братській могилі в селі. 7 прізвищ загиблих відомо, але інших упізнати не вдалось. Близько ста чоловік повернулись з полів війни, але ж її “свинцеві подарунки” давали про себе знати значно пізніше і багато хто уже пішов з життя. Ветерани війни, що живуть у нашому селі, часто відвідують школу, розповідають дітям про свої бойові шляхи. Войнов М.М., Патлай А.Ф, Андрєєв М.П., Свірідова, Кулініч О.І., Прянченко В.А.,Андрійчук О.Г,Войтюк О.Ф – всі вони шановані жителі Зарічан.

 
   
Ветерани біля пам’ятника невідомому солдату (1985 рік)

День Перемоги біля Братських могил (1985 рік)

Зустріч учнів школи з ветеранами ВВв.(1985 рік)
 

 

(Газета «Житомирщина» 23.02.2008 рік)

 


Відомості про захоронених у братських могилах с. Зарічани Житомирського району Житомирської області

1.Буров Михайло Васильович, 1921 року народження (Сталінградська область Серотинський район с. Камишино),  старший лейтенант, загинув 15 лютого 1943 року.
2. Коврига Семен Васильович, 1912 року народження (Сумська область хутір Москалівщина),  рядовий,помер 2.01.1944 року.
3.Кириченко Василь Іванович, 1904 року народження (Житомирська область Овручський район с. Гуничі), рядовий , вбитий 31 грудня 1943 року.
4.Ломакін Василь Іванович, 1924 року народження (Чкаловська область Заличуринський район Чеботарівська сільська рада), молодший лейтенант, загинув 15 листопада 1943 року.
5.Прокопов Іван Тимофійович, 1907 року народження (Курська область Щигринський район Нік-Слобода), молодший лейтенант, вбитий 18 листопада 1943 року.
6.Чириков Микола Іванович, 1913 року народження (м. Грозний),лейтенант, загинув 14 листопада 1943 року.
7.Голівець Григорій Іванович, помер від ран.
8.Гальченко Іван Васильович, народився в с. Петровське  Ставропольського краю, молодший сержант, помер від ран 26 березня 1945 року.
9.Єлецький Петро Єлістратович, 1912 року народження (Грузинська ССР Богдановський район с. Горєловка),  молодший сержант, помер від ран 18 лютого 1944 року.
10.Мельниченко Михайло Євдокимович,(рік народження невідомий Житомирська область Черняхівський район с. Кропивня), рядовий,
 помер від ран.

Прізвища 41 бійця, які захоронені у братській могилі невідомі. 


                            
                               Список учасників бойових дій,
які повернулися з Великої вітчизняної війни по Зарічанській сільській раді

Андрійчук Олексій Григорович – 1922 р.н. с. Зарічани.Старший сержант, нагороджений  орденом ВВВ ІІ ст., медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв, 25 років Перемоги у ВВв, медаллю  Жукова,орденом «За мужність»ІІІ ст.Робітник фабрики «Мелодія», с. Зарічани

Андреєв Мусій Порфирович- 1923 р.н. с. Ушпарсово Стерлітаманський р-н, Башкирія. Гвардії капітан, нагороджений двома орденами «Червоної зірки», двома орденами ВВв  ІІ ст., медаллю «За відвагу», Чехословацькою дукельською медаллю, медаллю 20 років Перемоги у ВВв,медаллю Жукова, «Ветеран праці». Підприємство обласні електромережі, робітник, помер у 2013 році в с.Зарічани 

Адамович Аркадій Іванович – 1914 р.н. м.Мінськ. Старший сержант, нагороджений медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги в ВВв, медаллю 25 років Перемоги у ВВв.Вибув в Ізраїль, подальша доля невідома

Авраменко Олексій Тихонович – 1911 р.н. с.Пряжів Житомирського району. Рядовий, нагорджений медаллю за Перемогу на Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв, вибув в м. Житомир, подальша доля невідома

Авраменко Петро Арсентійович- 1925 р.н., с. Пряжів Житомирського району. Рядовий, нагороджений медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв,робітник ПМДСК-36, помер в с.  Зарічани в 1992 році 

Броварський Володимир Олександрович – 1925 р.н., с. Зарічани.Рядовий, нагороджений орденом ВВв ІІ ст., медаллю за Перемогу над Німеччиною, орденом «За мужність» ІІІ ст.,медаллю 30 років Радянської Армії і Флоту, медаллю Жукова. Колгоспник , помер у 2011 році с. Зарічани

Бойко Микола Григорович – 1925 р.н., с. Зарічани. Рядовий, нагороджений орденом 
ВВв  ІІ ст.,медаллю «За взяття Берліну», медаллю за Перемогу над Німеччиною, орденом «За мужність» ІІІ ст., медаллю Жукова. Колгоспник, помер у 2006 році в с. Зарічани

Бойко Іван Прокопович – 1909 р.н., с.Зарічани.Рядовий, нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда», медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник Зарічанського військового лісництва, помер в 1990 році с.Зарічани

Бондарчук Федір Андрійович – 1922 р.н. с.Зарічани. Сержант, нагороджений орденом ВВв І ст.,орденом ВВв ІІ ст.,медаллю «За визволення Варшави», медаллю за Перемогу над Німеччиною. Робітник шляхового мостового управління, помер у 2002 році с. Зарічани

Бондарчук Борис Якимович – 1910 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений медаллю за Перемогу над Японією, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник, помер у 1995 році
 с. Зарічани

Бабюк Раїса Дмитрівна – 1919 р.н. с. Зарічани. Рядова, нагороджена медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю Жукова. Робітниця, померла в 1999 році с.Зарічани

Бойко Леонтій Митрофанович – 1919 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений орденом Червоної Зірки і Слави ІІІ ст., медаллю «За Відвагу», медаллю « За звільнення Праги», медаллю за Перемогу над Німеччиною. Колгоспник, помер у 1994 році с. Зарічани

Войтюк Ольга Федорівна – 1924 р.н. с. Камяний Брід Володар – Волинського району. Рядова, нагороджена орденом  «За мужність» ІІІ ст., медаллю Жукова. Робітниця Будинку відпочинку ім. Цюрупи, с. Зарічани

Войтюк Василь Степанович – 1903 р.н.  с. Зарічани. Рядовий, нагороджений медаллю «За відвагу», медаллю «За взяття Берліна», медаллю «За звільнення праги», медаллю за Перемогу над Німеччиною. Колгоспник, помер в с. Зарічани

Войнов Михайло Микитович – 1922 р.н. с. Круглиця, Кашинський район Калінінська обл. Капітан, нагороджений орденом Червоної Зірки, ордено ВВв І ст., орденом Жовтневої революції, медаллю20 років Перемоги у ВВв. Службовець, працював головою Зарічанської сільської ради, помер у 2000 році с.Зарічани

Василенко Іван Іович – 1908 р.н., с. Зарічани. Рядовий, нагороджений медаллю «За взяття Берліна», медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю «За мужність», медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Колгоспник, помер у 1992 році с. Зарічани

Галушко  Іван Адамович – 1905 р.н. с. Тарасівка Звенигородського району Київської області. Підполковник, нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ст., орденом Червоної Зірки, орденом Червоного прапора, орденом Леніна, медаллю «За оборону Кавказу», медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Військовослужбовець МВС, помер у 1977 році с. Зарічани

Голубев Всеволод Павлович – 1919 р.н. с. Зарічани. Старшина, нагороджений  медаллю зв Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Службовець МВС, помер у 2001 році с. Зарічани

Глущук Григорій Андрійович  - 1925 р.н. с. Глинівці  Андрушівського району.Рядовий, нагороджений орденом ВВв ІІ ст., медаллю за Перемогу над Німеччиною,медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Колгоспник, помер у 1995 році в с. Зарічани.

Гродовчук Петро Васильович – 1925 р.н., с. Зарічани. Старший сержант, нагороджений медаллю «За мужність», медаллю «За взяття Берліна», медаллю за звільнення Праги, медаллю за Перемогу над Німеччиною, орденом Вітчизняної війни ІІ ст., орденом «За мужність», медаллю Жукова. Робітник фабрики музичних інструментів «Мелодія», помер у 2007 році в с. Зарічани

Грабовський Йосип Антонович – 1905 р.н. с Зарічани. Рядовий, нагороджений медаллю «За відвагу», медаллю за Перемогу над Німеччиною. Медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Колгоспник, помер в 1983 році  с. Зарічани

Герасимчук Григорій Данилович – 1921 р.н. с . Зарічани. Рядовий, нагороджений медаллю «За мужність», медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемога у ВВв. Робітник заводу «Будматеріали», помер у 1994 році с. Зарічани

Гаврилюк Іван Антонович – 1925 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений медаллю «За мужність», медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв, орденом «За мужність», медаллю Жукова, медаллю «Ветеран праці». Робітник   фабрики музичних інструментів «Мелодія», помер у 1994 році с. Зарічани

Дітківський Іван Антонович – 1925 р.н. с . Зарічани.Рядовий, нагороджений медаллю «За мужність», медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв, орденом «За мужність», медаллю Жукова, медаллю «Ветеран праці». ». Робітник   фабрики музичних інструментів «Мелодія», с. Зарічани

Денисенко Євгенія Яківна – 1926 р.н. с. Вихля Потієвського району. Рядова, нагороджена медаллю «Захиснику Вітчизни», знаком «40 років Перемоги у ВВв», медаллю «Ветеран праці». Працювала кухарем у  закладах харчової промисловості, померла у 2011 році с. Зарічани

Дідківський Франц Павлович – 1922 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений медаллю «За відвагу»,орденом Слави ІІІ с., орденом  ВВв   ІІ ст., медаллю за Перемогу над Німеччиною. Водій УПТК ОДС с. Зарічани, помер у 2012 році с. Зарічани

Дідківський Петро Бенедиктович – 1924 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений орденом ВВв  І ст.,медаллю 20 років Перемоги у ВВв, медаллю «Ветеран праці». Робітник шляхового управління, помер у 1992 році с. Зарічани

Довганюк Степан Олексійович – 1909 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений медаллю «За Перемогу над Німеччиною», медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Колгоспник, помер у 1992 році с. Зарічани

Дрейко Яків Антонович – 1910 р.н. с. Сусловці Літічевського району Хмельницької області. Рядовий, нагороджений медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Колгоспник, помер у 1992 році с.Зарічани

Дем’янчук Катерина Володимирівна -1928 р.н. с. Зарічани. Вільнонаймана, нагороджена медаллю за Перемогу над Німеччиною. Молодша медична сестра Облпсихлікарні, померла у 1999 році с. Зарічани

Зелений Іван Григорович 1926 р.н. с. Зарічани. Сержант, нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Слави, медаллю «За оборону Ленінграда», медаллю «За взяття Кінезберга»,медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаль 20 років Перемоги у ВВв. Водій ПМДСК-36, помер у 1985 році с. Зарічани

Залужний Григорій Володимирович 1911 р.н. с.Луценк, Лехвицького району Полтавської області. Лейтенант, нагороджений медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник Будинку відпочинку ім. Цюрури, помер у 1998 році с. Зарічани

Зелінський Олексій Степанович 1907 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений  медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаль 20 років Перемоги у ВВв. Колгоспик, помер у 1985 році с. Зарічани

Зіневич Пилип Титович – 1916 р.н. с. Антопіль Андрушівського району. Сержант, нагороджений медаллю «За звільнення Праги», медаллю «За взяття Берліна», медаллю «За Перемогу над Німеччиною», медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Колгоспник, помер у 1990 році с. Зарічани

Зелений Дмитро Іванович -1925 р.н. с. Зарічани. Гвардії сержант, нагороджений медаллю «За відвагу»,медаль за Перемогу над Німеччиною, медаль 20 років Перемоги у ВВв. Робітник, помер у 2001 році с. Зарічани

Іваницький Михайло Степанович 1914 р.н. с. Зарічани. Лейтенант, нагороджений медаллю «За визволення Будапешта», медаллю «За бойові заслуги»,медаль за Перемогу над Німеччиною, медаль 20 років Перемоги у ВВв. Робітник Будинку відпочинку ім. Цюрупи, помер у 1994 році с. Зарічани

Іваницький Анатолій Степанович -1912 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений медаллю «За звільнення Кавказа», медаль за Перемогу над Німеччиною, медаль 20 років Перемоги у ВВв. Робітник ремонтно-механічного заводу, помер у 1994 році с. Зарічани

Котелянець Іван Іванович – 1922 р.н. с. Мар’янівка, Ружинського району. Старший сержант, нагороджений орденом Слави ІІІ ст., медаллю за Перемогу над Німеччиною, орденом «За мужність», медаллю Жукова, колгоспник, проживає в Зарічанах

Комареус Микола Іванович – 1914 р.н. с. Високе Черняхівського району. Рядовий, нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом ВВв, медаллю «За звільнення Праги», медаллю «За відвагу».Колгоспник, проживає в Зарічанах

Кулеша Петро Іванович – 1907 р.н. с. Зарічани, рядовий. Нагороджений медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Колгоспник, помер в Зарічанах

Кабанов Олександр Федорович – 1925 р.н. с. Воси, Новотожеського району, Калінінської області.Рядови,нагороджений орденом Слави ІІІ ст., медаллю «За взяття Берліна», медаллю за Перемогу над Німеччиною, м1907 р.н. с. Зарічани, рядовий. Нагороджений медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Колгоспник, помер в Зарічанах 

Колос Дмитро Сергійович - 1907 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Колгоспник, помер в Зарічанах

Ковтун Костянтин Мусійович – 1907 р.н. с. Матвеєвка, Чигиринського району Черкаської області. Рядовий, нагороджений медаллю За оборону Києва, медаллю За Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник, помер у 1994 році с. Зарічани

Камінський Броніслав Феліксович - 1908 р.н. с. Зарічани.Рядовий, нагороджений орденом Червоної Зірки,медаллю За Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник фабрики «Мелодія», помер  в 1989 році с. Зарічани

Камінський Володимир Петрович -1923р.н. с. Зарічани. Старший сержант, нагороджений,медаллю За Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник фабрики «Мелодія», вибув у Житомир, помер, похований в с. Зарічани

Колос Микола Дмитрович - 1905 р.н. с. Зарічани.Рядовий, нагороджений орденом Червоної Зірки,медаллю За Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв.
Інвалід І  , помер  в 1987 році с. Зарічани

Ковальчук Микола Олександрович – 1919 р.н. с. Городище, Шепетівського району Хмельницької області. Робітник, помер у 2002 році с. Зарічани

Ковальчук Анатолій Михайлович 1921 р.н. с. Зарічани.Сержант, нагороджений медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник Зарічанської школи, помер у 2003 році с. Зарічани

Кулініч Олексій Іванович – 1917 р.н. с. Устьє, Бершадського району Вінницької області.Рядовий, нагороджений медаллю «За доблесну працю». Робітник Зарічанської школи, помер у 2003 році с. Зарічани

Луковецький Микола Тимофійович – 1926 р.н. с.Зарічани.Лейтенант, нагороджений медаллю «За оборону Києва»,медаллю за Перемогу у ВВВ. Інвалід, помер у 1986 році с. Зарічани

Левченко Павло Петрович -  1923 р.н. с. Зарічани.Рядовий, нагороджений медаллю За Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник, смт Озерне в/ч помер  в 1986 році с. Зарічани

Левицький Леонід Михайлович  – 1921 р.н. с.Озерне Коростишівського району. Рядовий, нагороджений орденом Слави ІІІ ст. Робітник Станишівського лісництва, помер у 2005 році с. Зарічани

Мельник Василь Михайлович 1924 р.н. с.Зарічани. Сержант, нагороджений двома медалями «За відвагу», орденом ВВВ ІІ ст., орденом Трудового Червоного Прапора. Робітник фабрики «Мелодія», помер у 2005 році с. Зарічани

Мельник Григорій Михайлович – 1926 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений ордено ВВВ ІІ ст., медаллю «За бойові заслуги», медаллю за Перемогу над Німеччиною, орденом «За мужність». Експедитор військ торгу № 55, помер у 2013 році с. Зарічани

Момот Клавдія Іванівна – 1925 р.н. м. Ставрополь  Ставропольського краю. Партизанка, нагороджена медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітниця Будинку відпочину ім. Цюрупи. Померла у 1989 році с. Зарічани

Мороз Андрій Опанасович  - 1916 р. н. с. Попельнасте, червоно каменського району Кіровоградської області. Старший лейтенант, нагороджений медаллю «За відвагу», медаллю за Перемогу над Німеччиною. Робітник, помер у 2001 році с. Зарічани

Нікітіна Ольга Федорівна – 1922 р.н. с. Носовка Чернігівської області. Лейтенант медичної служби, нагороджена орденом ВВВ І ст., орденом Богдана Хмельницького,медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю «За звільнення Праги». Медична сестра Військового окружного госпіталю  м. Львів, проживає в с. Зарічани
Нікітін Віктор Костянтинович – 1921 р.н. .Петрово, Іванівської області.Підполковник медичної служби, нагороджений двома орденами Червоної Зірки,орденом ВВв І ст., медаллю «За бойові заслуги», медаллю «За звільнення Праги». Лікар – хірург 1 стоматполікліники м. Львів, помер в 1998 році с. Станишівка
Неподобний Федір Іванович 1913 р.н. с. Шумськ, Житомирського району. Рядовий, нагороджений  медаллю За Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник Міжколгоспбуду, помер в с. Зарічани

Оданчук Олексій Никанорович – 1919 р.н. с. Глезно, Любарського району. Рядовий, нагороджений медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв, орденом Слави ІІІ ст. Колгоспник, помер у 1990 році с. Зарічани

Охримчук Володимир Іванович – 1909 р.н. с. Нікролен, Черняхівського району. Рядовий, нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник, помер у 1992 році с. Зарічани

Осадчук Степан Григорович – 1913 р.н. с. Тихань, Климовичеського району, Могілевської області. Єфрейтор, нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник бази відпочинку, помер у 1997 році с. Зарічани

Павицький Микола Степанович – 1926 р.н. с.Омелянівка, Житомирського району. Молодший сержант, нагороджений медаллю «За відвагу», орденом «За мужність». Колгоспник, помер у 2009 році с. Зарічани

Примак Захар Васильович – 1923 р.н. с. Возляково, Овруцького району. Рядовий, нагороджений медаллю за Перемогу над Німеччиною,медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Колгоспник, с. Зарічани

Поліщук Василь Тимофійович - 1922 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений медаллю «За оборону кавказу», медаллю за Перемогу над Німеччиною, 20 років Перемоги у ВВв .Робітник Домобудівельного комбінату, помер у 1992 році с. Зарічани

Папіжук Володимир Антонович – 1918 р.н.. Сержант,нагороджений медаллю Вітчизняної війни ІІ ст., медаллю «За відвагу», медаллю «За бойові заслуги», медаллю за Перемогу над Німеччиною. Колгоспник, помер у 2002 році с. Зарічани

Прянченко Василь Андрійович – 1923 р.н. с. Тетерівка, Житомирського району. Рядовий, нагороджений медаллю За бойові заслуги, Партизан Вітчизняної війни – ІІ ст., медаллю за Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВВ, орденом «За мужність». Робітник Воєнторгу № 55, помер у 2009 році с. Зарічани

Пісовкін Павло Петрович -1923 р.н. м. Брянськ. Лейтенант, нагороджений орденом Великої вітчизняної війни ІІ ст. орденом Червоної Зірки, медаллю «За бойові заслуги»,медаллю «За відвагу»,медаллю За Перемогу над Німеччиною,медаллю «За визволення Варшави», медаллю «За визволення Берліна»», «Ветеран праці». Лісничий Зарічанського військового лісництва, помер  в 1994 році с. Зарічани

Півоваров Микола Дмитрович -1918 р.н. с. Новоставці,Теофіпольського району, Хмельницької області.Рядовий, нагороджений орденом ВВВ І ст.,орденом «Знак Пошани». Робітник ,помер  в 1997 році с. Зарічани
Свірідов Іван Васильович  -1922 р.н. с. Троїцьке Борченського району Воронежської області.Старший сержант, нагороджений орденом Червоної Зірки,медаллю  За відвагу,медаллю За Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Лісник Зарічанського військового лісництва», помер  в 1986 році с. Зарічани

Сучек Григорій Никофорович 1926 р.н. с. Пологи Прилуцького району Чернігівської області. Старший лейтенант, нагороджений медаллю за Перемогу над Німеччиною мужність»,медаллю 20 років Перемоги у ВВВ. Робітник Райміжколгоспбуду, помер у 1987 році с. Зарічани

Савинець Микола Титович -1919 р.н. с. Іванківці Житомирського району.Гвардії капітан, нагороджений орденом ВВВ ІІ ст., медаллю «За оборону Кавказу», медаллю «За бойові заслуги»,медаллю За Перемогу над Німеччиною.Вчитель Зарічанської школи,помер  в 1990 році с. Зарічани

Сушицький Йосип Михайлович 1924 р.н. с. Кропивня Коростишівського райоу.Молодший сержант, нагороджений двома медалями «За відвагу». Робітник Житомирського м’ясокомбінату, помер  в 1986 році с. Зарічани

Свірідова Галина Григорівна - 1922р.н. с. Висока Піч Житомирського району.Медична сестра, нагороджена медаллю За Перемогу над Німеччиною,медаль 20 років Перемоги у ВВВ. Медична сестра Обласної лікарні,  помер  в 2001році с. Зарічани

Суходальський Сергій Володимирович -1922 р.н. с. Зарічани. Рядовий, нагороджений,медаллю За Перемогу над Німеччиною. Робітник, помер  в 2000 році
 с. Зарічани

Смолінський Аркадій Михайлович -1921 р.н. с. Зарічани.Сержант, нагороджений Червоної,медаллю За Перемогу над Німеччиною, медаллю 20 років Перемоги у ВВв. Робітник  УПТК, помер  в с. Зарічани

Тищенко Олена Іванівна - 1927р.н. с. Зарічани. Вільнонаймана, нагороджена медаллю за Перемогу над Німеччиною, орденом "За мужність"