Гостинність Чоповицької громади
19 січня на свято Водохреща делегація Станишівської громади відвідала жіночий монастир Афонської Ікони Божої Матері в урочищі Кип’яче.
На початку Малинської землі нас зустрічали з караваєм селищний голова Чоповицької ОТГ Михайло Миколайович Філоненко, депутат селищної ради Тетяна Іванівна Шпакович.
Екскурсія у жіночому монастирі, купання в святій джерельній воді і гарячий чай настояний на цілющих травах.
Отримали гарні враження та незабутні емоції після відвідування монастиря.
Дякуємо !!!
Довідка:
Урочище “Кипяче” розташоване на правому березі річки Ірша, в чотирьох кілометрах від селища Чоповичі Малинського району Житомирської області. Надзвичайно мальовнича місцевість, напрочуд гарні зелені ліси. Але крім казкової природи це місце відзначено особливим Божим Промислом, обрано Самою Царицею Небесною.
В 1911 році на цьому місці, по переданню, з’явилась у вогняному сяйві ікона Пресвятої Богородиці двом жінкам. Жінки намагались взяти ікону в руки, але ікона опалила їх. Опіки залишились на тілах на все життя. Жінки згодом прийшли разом зі священиком, який відслужив молебень і з трепетом взяв ікону в руки. Передання свідчить, що це був Казанський образ Божої Матері. На місці явлення ікони забило джерело, вода закипіла, як в Силоамській купелі, тому це місце дістало назву “Кипяче”. Вода мала цілющі властивості. Почерпуючи воду після молитви, умиваючись нею та її споживаючи, хворі виліковувались від багатьох хвороб і навіть сліпоти. Господь по молитвам Пресвятої Богородиці являв великі милості.
З інших документальних свідчень сама Богородиця явилась людям над джерелом, спонукуючи їх збудувати каплицю. Чутки про знамення у “Кипячому” дійшли до Санкт-Петербургу, звідки приїхала Синодальна комісія, щоб на власні очі пересвідчитися в наявності Божого чуда. Після соборної молитви та свідчень від благодатно зцілених, комісія винесла рішення заснувати новий монастир і запровадити чернече життя, наповнити цей край земними ангелами, які і вдень і вночі будуть приносити за людей жертву духовну - молитву.
Настоятелем монастиря був поставлений ігумен Константин - афонський монах, родом із села Чоповичі, призваний Пресвятою Богородицею повернутись на батьківщину і очолити обитель. Саме йому судилося збирати братію й запроваджувати монастирське життя. На місці явлення Матері Божої була збудована церква. Трохи вище, на пагорбі, був заснований монастир (скит Києво-Печерської Лаври) з храмом на честь Усікновення глави Іоанна Хрестителя. В монастирі подвизалося понад сто монахів. На великі свята збиралося до двох тисяч паломників.
Але хвиля гонінь на християн досягла й цього святого місця. В 30-і роки, на другий день Великодня, на монастир напала більшовицька банда, яка замкнула в церкві ігумена Константина, ігумена Рафаїла з монахами і послушниками, їх катували, намагаючись зламати віру. Всі монахи були звіряче замучені , а майно пограбоване. Щоб це святотатство залишилось в таємниці, бандити спалили церкву і монастир. Але декілька монахів, які в той час знаходились поряд з монастирем, стали свідками цієї трагедії. Вони поховали тіла мучеників біля спаленого храму. На жаль, дізнатися більше про цей монастир та його подвижників дуже важко, оскільки останній зі свідків цих подій, архімандрит Парфеній, відійшов у вічність.
Слава Богу, минули часи гонінь. По милості Божій, по молитвах святих отців, почалось відродження цього святого місця.
Одного разу р. Б. Марія привезла воду в храм свт. Михаїла, одержимі нечистими духами, що опікалися при храмі, попробувавши тієї води почали вести себе неадекватно. О. Роман зрозумів, що це вода незвичайна і вирішив поїхати на джерело разом з прихожанами.
Багато дивного довелося пережити паломникам разом з о. Романом на місцях, политих кров”ю земних ангелів. Біля джерела відслужили молебень і прийняли рішення встановити великий хрест. Коли його встановлювали, дванадцятьом прихожанам, що пішли на місце спаленого монастиря , явилась церква і монахи, які розмовляли з ними і навіть декого сповідали.
Доповіли владикам: Августину – архієпископу Львівському і Галицькому та Віссаріону – архієпископу Овруцькому і Коростецькому, які родом з цих місць. Архієреї прийняли рішення, на місці мученицької кончини монахів потрібно збудувати храм, адже він тут уже був.
Збудували храм та будинок для братії буквально за два місяці. Будівельники з подивом говорили, що не відчували ніякої втоми, все вдавало без особливих зусиль, і навіть тяжкі поліна здавались дуже легкими.
Наближалось храмове свято монастиря – Усікновення глави Іоанна Хрестителя. Готуючись духовно до цієї події, як в давні часи люди вирушили хресним ходом до святого місця. Більше ста чоловік п”ять днів ішли з Києва від храму святителя Михаїла з постійною Ісусовою молитвою, і багато хто вже по дорозі отримав зцілення від тяжких хвороб.
З тих пір хресні ходи з 6 вересня по 11 вересня з Києва до монастиря стали традиційними.
Престольне свято вдалося дуже урочистим, більше тисячі православних молилося на літургії, яку очолили два архієреї: архієпископ Львівський і Галицький Августин та архієпископ Овруцький і Коростенський Віссаріон. Після святої літургії, була відслужена панахида по священномученикам, освячений надкупольний хрест храму. Згодом освятили на храмове свято, в день ікони Казанської Божої Матері, відроджений храм і відслужили Божественну літургію в ньому.
І ще один дивний факт: позаду храму десятки років стояло високе засохле дерево, ніби вільха. Після відродження Богородичного храму, дерево зненацька пустило молоді пагінці, на яких розпустились ніжно-зелені листочки. Хресний хід прийшов в Кипяче на початку осені, а на дереві – весна! Біля нього служили молебень. Більше дерево не ропускалось.
Майже через 70 років знов потягнулись в “ Кипяче” тисячі паломників з різних регіонів. З вірою і молитвою притікають сюди люди, служать молебні, набирають святої води, яка до того ж надзвичайно смачна. Людські серця безпомилково відчувають, що за всіх, хто приходить туди помолитись – молиться Сама Пресвята Богородиця і монахи – мученики, котрих віруючі поминають на заупокійних службах.
Під час одного з відвідувань святих місць трьом сестрам милосердя було явлення: по дорозі неподалік від чоловічого монастиря до них звернулася монахиня, що назвалась ігуменією Єленою, і привела на місце, де її розстріляли німці в 1941 році разом з іншими жителями села. Вона попросила втановити хрест на місці кривавої розправи.
Сестра милосердя, нині ігуменя Єкатерина, по благословінню о.Романа, провела розслідування, чи мали місце події що явилися у видінні. Так в селі Чоповичі вона знайшла сім”ю, де в роки Великої Вітчизняної війни дійсно жила ігуменя Єлена, монастир її закрили більшовики, і вона ходила на службу у чоловічий монастир. По милості Божій знайшлась жінка, що була свідком трагічних подій. Коли розстрілювали односельців, в тому числі і матушку Єлену, німець змилостився над дев”ятирічною дитиною і відпустив її додому. Через багато років ця дівчинка закінчила своє життя на цьому ж місці, але вже інокенією Марією в монастирі на честь Афонської ікони Божої Матері, який збудували на місці кривавих подій силами церковної громади храму свт. Михаїла та сестер милосердя.
Вже на наступний рік після вікриття чоловічого монастиря, декілька жінок стали жити неподалік в пристосованому вагончику, щоб постійно перебувати в молитві, вибравши чернече життя. І тоді ж в 2002 році розпочинається розбудова жіночої обителі, закладають храм на дванадцяти Афонських камнях, привезених в рюкзаках з святої гори в результаті 16 паломницьких поїздок о.Романа. Сьогодні храм на честь Афонської ікони Божої Матері має декілька унікальних святинь – це частинка поясу Матері Божої, мощі 24 старців з Афону, привезених по благословінню ігумена Ієремії, настоятеля Свято-Пантелимівської обителі, чудодійна ікона Троєручиця, всі ікони в храмі Афонського письма.
В перший постриг тут знайшли молитвенний притулок 18 сестер милосердя, з них половина молоді, дві матері з дітьми. Постриг проводив Владика Віссаріон. Сьогодні монастир на честь Афонської ікони Божої Матері - це повноцінна обитель, де проживає 60 насельниць, з них 20 монахінь, 20 інокінь та близько 20 послушниць. Монастир має близько 4 га землі, корови, кози, кури.
В монастирі строгий Афонський устав, монахині не відвідують свої колишні домівки, в монастирі принципово немає штучного світла (електроенергії), читається неусипний Псалтир. День розпочинається о 4 годині з окунання в животворному джерелі. Але насельниці не робщуть, вони зрозуміли, що без подвигу не буде сокрушіння сердечного, яке можна тільки вистраждати, і тільки тоді з”явиться неповторне відчуття єднання з Богом, взаємна любов в Ісусі Христі, як основний принцип існування церкви.
