A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Станишівська територіальна громада
Житомирська область, Житомирський район

Історія села Миролюбівка

Рідне село

Я люблю моє рідне село,

Де світанки купаються в росах

На весні, у гаю, чути спів солов'я,

Пахнуть трави зелені в покосах.

Влітку соняшник в полі цвіте,

Під вікном дозріває калина

Осінь щедра дарунки несе,

Це маленька моя батьківщина.

В білий килим зіткала зима

І стави, і степи, і поля

Та настане чарівна весна,

Знов почуємо спів солов'я.

Л. Птушка

Легенда нашого села

Село Миролюбівка ‑ центр Миролюбівської сільської ради. Сільській раді підпорядковані села Червоний Степок та Леонівка.

Сучасна назва села ‑ Миролюбівка. Назва села утворена від слів “мир любити”. Назва села була змінена 5 серпня 1960 року. До 5 серпня 1960 року село називалося Розкопана Могила.

Назву Розкопана Могила село отримало від того, що на території нинішньої Миролюбівської ЗОШ І‑ІІІ ст. колись була велика могила (курган),  яка була розкопана. Саме тому це місце стало називатись Розкопаною Могилою. Засноване на цьому місці також отримало назву Розкопана Могила.

За свідченням очевидців висота могили (кургану) досягала 10‑12 метрів. Могила була зруйнована (зрівняна з землею) при будівництві нової школи в 1969 ‑1970рр. На основі аналізу історичних джерел, ‑ могила була скоріш всього була скіфським курганом VІІ‑ІV ст. до нашої ери.

Перша письмова згадка про село датована 1795 роком. На той час тут знаходилось фольварня з корчмою на правах пожиттєвого володіння, яка належала Київським дідичам Глембоцьким. На 1795 рік в Розкопаній Могилі проживало 7 сімей, в яких було 21 людина чоловічої статі і 18 жіночої статі (ЖДОА ф‑118. оп. 14.). Жителі села були хліборобами, землі навколо села давали непогані врожаї, населення зростало повільно, тільки після скасування кріпосного права в 1861 році, стала зростати кількість дворів та населення. До Розкопаної Могили стали переселятися люди з навколишніх сіл : Глинівець (Ляхівець), Старого Солотвина, Кодні.

В 70‑80рр. ХІХ ст. всі навколишні землі були скуплені землевласниками і підприємцем Терещенком, який здобув цукрові заводи в Андрушівці та в Червоному ( Андрушівського району).

В той час жителі села працювали на поміщицькій економії Морозів хутір, що належав землевласнику Терещенку.

Кількість жителів села зростала, в 1899 році в 50 дворах проживало 395 жителів. В 1906 році було дворів ‑ 59, жителів 390. В 1911 році в 65 дворах число жителів нараховувалось 398 чоловіків. Село до Коднянської Волості Житомирського повіту.

Церковно-приходська школа була збудована в 1893 році на кошти Єпархіальної училищної ради. В 1907 році в школі навчались 25 хлопчиків  та 10 дівчаток. Вчителем був місцевий дяк. Сільська громада відпускала на утримання школи 55 карбованців, з яких вчителю 40 карбованців, на опалення ‑ 10 карбованців, сторожу ‑ 5 карбованців. (ЖОДА, Клірові відомості 1907 р. ор.‑ 1оп. 73)

До 1917 року поміщик Терещенко володів 468 десятинами землі, 12 заможних селян ̶115 десятинами, а всім іншим селянам належало всього67 десятин. Становище селян було важким, до магазину ходили в Кодню або Житомир. Землю обробляли переважно сохами, дерев'яними боронами та плугами.

Постреволюційний період

В роки Першої світової війни (1914 ‑1918рр) багатьох жителів Розкопаної Могили мобілізували на фронт. Різко скоротились посівні площі, зменшилась кількість худоби. Малоземельні господарства розорилися, не вистачало робочих рук.

Радянську владу в селі було проголошено в січні 1918 року. Але вже в лютому 1918 село окупували німецькі війська. Окупанти чинили жорстокі розправи над місцевим населенням, проводили арешти, відбирали зерно і продукти харчування.

Після краху німецької окупації владу в селі захопили петлюрівці, але вже на весні 1919 року 1-а Українська державна дивізія під командуванням Миколи Щорса розгорнула бойові дії проти петлюрівців і визволила села. Але вже в серпні 1919 року петлюрівці знову захопили село. Почалися арешти,  грабежв. В кінці вересня 1919 року, після походу Південної групи військ Червоної армії з-під Одеси в район Коростеня на з'єднання з частинами 12 армії в селі була знову відновлена Радянська влада. Однак мирний перепочинок був нетривалим. 26 квітня 1920 року село окупували польські  інтервенти, які стали грабувати населення, чинити розправи над мирним населенням. Але вже 8 1920 року село було визволене військами Першої Кінної армії під командуванням С. М. Будьоного.

11 липня 1920 року в селі  було обрано сільський комітет бідноти, у який ввійшли Петро Андрійович Кондратюк, Тимофій Павлович Кондратюк, Єфим Павлович Галанзовський (ЖОДА ф. Р-2694.оп.1)

Відбудова народного господарства відбувалася у важких умовах, не вистачало коштів, дуже важкою була матеріальна база. Але незважаючи на труднощі, вирішувались питання допомоги фронтові. Для Червоно Армії серед населення було зібрано багато одягу, продовольства, фуражу. В 1921 ‑1922 рр. жителі села пережили голод, який був спричинений жорстокою посухою, післявоєнною господарською розрухою, низьким рівнем технічного оснащення сільськогосподарського виробництва, та продрозкладкою з боку Радянської влади.

В 1922 році було оголошено заміну продрозкладкової системи хлібозаготівель продподатком, чим створено відродження сільськогосподарського виробництва. 25 грудня 1922 року в селі було створено сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство “Селянин”, до складу якого увійшли 24 чоловіки. Головою товариства “Селянин” було обрано Гуменюка Дмитра, а членами правління Галанзовського Олександра та Галанзовського Миколу (ЖОДА ф. Р‑235 оп. 1).

За новим адміністративно-територіальним поділом 1923 року село увійшло до складу Коднянського району Житомирського округу Волинської губернії. Сільськогосподарське товариство “Селянин”, яке діяло на той час у селі із-за багатьох труднощів припинило свою діяльність, і в січні 1925 року було ліквідоване (Газета “Волинський пролетарій” №3 від 4 січня 1925 року).

В 1923 році в селі відкрилася чотирьох-річна трудова школа. Школа знаходилась в окремому, старому пристосованому приміщенні. Приміщення школи використовувалося для лікнепу, селянських загальних зборів, та зборів комітету незаможних селян. В 1924 ‑1925 рр. в школі навчалось 66 дітей, навчання проводилось в дві зміни. При школі діяла невеличка бібліотека для учнів. Плата за навчання з дітей не бралась. (ЖОДА Річні звіти про роботу шкіл району ф.р. 154 оп. 2).

В серпні 1925 року проводився перепис, уточнилися статистичні дані. На той час у селі було 115 дворів, кількість населення — 497 чоловік, з них 241 чоловічої статі і 256 жіночої статі. Жителі села мали в користуванні 439 га землі. В селі було всього 142 жителі писемних, 355 жителів села були не письменними. На час перепису в селі було худоби: коней-110, корів-60, овець-135, свиней-156. Реманенту: плугів-62, борін-115, молотарка-1, віяло-14, культиваторів-47. В селі діяв один вітряк, де вівся помол зерна на муку. (ЖОДА ф. Р-154. оп.2.). В 1926 році село увійшло до складу Іванівського району Волинського округу. В 1928 році в селі було збудоване нове приміщення школи, кількість учнів зросла, школа стала семирічною. Клуб в селі та хата-читальня до Великої Вітчизняної війни розміщувались в старому приміщені школи. В тому приміщенні клуб залишився в 50-60 рр.

Колективізація (заснування колгоспу)

В 1930 році, з початку колективізації в селі було створено колгосп “Нове  життя” на основі об'єднання земель, худоби та інвентарю дрібних господарств. Першим головою колгоспу було обрано Кота Петра Антоновича.

У довоєнний час головами колгоспу працювали Демченко Яків, Галанзовський Іван Ілліч.

 

ГОЛОД 1932-1933 РОКУ

В 1932-1933 роках в Україні сталінським тоталітарним режимом було вчинено найстрашніший злочин проти людяності — Голодомор- геноцид українського народу, що призвів до загибелі мільйонів громадян.

Ось які спогади односельців про голодомор 1933-1933 років, про ті роки в історії села окремих родин, зібрали учні Миролюбівської школи, бібліотекар, директор БК.

Свідчення Ніни Семенівни Вітюк. 19.01.1926 року народження.

1933 рік — дуже лютий і голодний. Наша сім'я складалась з дев'яти чоловік. В школу ніхто не ходив, тому що не було в чому.

З квіток клеверу і лушпиння картоплі пекли коржі, з колосків жита варили кашу: на відро кип'ятку в баняк кидали колоски, варили і їли, аж за вухами лящало.

В ту голодну пору хто як міг, так і виживав. Бідні йшли до багатих і цілий день робили. За це їм давали по три картоплини, два бурячки. І поки дійде додому, то половину з'їсть.

В той голодний рік померли батько чоловіка, Вітюк Яків, і син Андрійко.

Рано їде підвода і збирає померлих. Ніхто їх не вбирав, не плакав за ними. В одну яму скинули і закопали...

Й подосі та голодуха обпікає пекучим спомином: для чого московські вожді творили таку наругу над Україною?

Свідчення надії Григорівни Тимчук, 1917 року народження

Мої батьки працювали в колгоспі, заробляли багато трудоднів і надіялись, що отримають чимало на зароблені трудодні. Але в 932 році а трудодні не давали нічого, забирали навіть те, що на городі виросло.

Люди дуже голодували. Щоб врятуватись від голодної смерті, їли кропиву, цукровий і кормовий буряк, кользу, щавель.

З Троянова приїжджали уповноважені, все ходили і шукали зерно, навіть на горищі все сіно і солому перевертали, шукаючи зерно. Якщо знаходили, то й крупинки не залишали. Голод творили уповноважені за велінням не тільки Троянова, а й Москви.

Діти ходили в Никонівський ліс, збирали жолуді. Вдома жолуді сушили, мололи на жорнах, і мама робила жолудяники.в перемелені жолуді лили воду і, якщо було борошно, то трішки додавали борошно, а якщо його не було, то жарили тільки воду з розмеленими жолудями. Коржі ці виходили тверді. Їх розмочували у воді і їли.

Хто ходив до школи, тим давали по мисці юшки. Варили люди суп з гречаної і просяної полови, їли м'ясо з дохлих корів і коней.

Не вірилось, що я вцілію від голоду. Вже опухли руки, ноги. Але вижила. Доводилося їсти лободу, гречану полову з лушпинням картоплі перетирати, пекти так звані млинці.

Відійшли у засвіти з голоду Фещук Федір і його брати, они пішли в сусіднє село Кодня, на ярмарок, але не дісталися до нього, знесилені, присіли край шляху, і не підвелися. Забрав голод братів Журавлів — Віктора і Василя. Цілу родину Вітюків — батька Якова, старшого сина Андрія, маленьке дитятко Максимка, сироту Басюка Михайла.

Інші жителі села вижили завдяки притулку в с. Скоморохах, де стояли казарм авіаторів. Там можна було дечим розжитися: щодня підбирали на смітнику лушпиння від картоплі і варили сяку-таку баланду, тож і вціліли.

Самогубства чи канібалізму в селі не було. Хто пішов працювати в колгосп, тому давали один кілограм хліба на сім'ю, дітей в школі теж годували, якийсь суп варили, на молочарні сироватку брали і так вижили.

За свідченням очевидців в роки голодомору 1932-1933 роки в селі померло 35 чоловік, списки померлих складені на підставі архівних даних (ДАЖО, ф. Р.-5069, оп. 4).

Репресовані громадяни, що проживали в селі Миролюбівка

Старожили села пам'ятають, що під час колективізації було конфісковане майно, і дві сім'ї  Вітюка Проокопа і Гуменюка Дмитра були вислані в Сибір. У деяких жителів села майно було конфісковане, але їх із села не вислали. Наше село не обминули арешти, такі люди як: Вітюк Іван Прокопович, 1899 року народження, мельник колгоспу, заарештований 11.04.1938 року за ст. 54-10 КК УРСР, Гуменюк Макар Григорович 1900 року народження, обліковець колгоспу, заарештований 20.04 1938 року за ст. 54-10 КК УРСР, Майстренко Григорій Севастьянович 1878 року народження колгоспник, заарештований  10.04.1938 року за ст.54-10 КК УРСР, але справи були припинені 1939 року, а Гуменюка Дмитра Онисимовича 1889 року народження колгоспник, заарештований 18.07.1937 року за ст.54-10 КК УРСР і ув'язнений до ВТТ на 10 років. Всі вони реабілітовані.

Велика Вітчизняна війна

Мирне життя перервала війна і вже 8 липня 1941 року село було окуповане фашистськими військами. Наступили чорні дні окупації. І тільки 29 грудня 1943 року село було визволене військами Червоної Армії. Під час Великої Вітчизняної війни на фронтах билися з ворогами 266 жителів Миролюбівки, 133 з них загинули 165 удостоєні орденів і медалей СРСР.

Біля Будинку культури споруджений гранітний обеліск загиблим односельчанам. На обеліску плити з чорного граніту, на яких викарбувані прізвища односельчан, які загинули в роки Вітчизняної війни.

Гранітний обеліск односельчанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни в с. Миролюбівка

Післявоєнний період

З визволенням села, починається відродження господарства. В післявоєнний період господарством керував Корінець Анатолій Іванович, Винниченко Петро Купріянович, Багінський Мефодій Степанович, Тиран Дем'ян Опанасович.

В 1950 році відбулися об'єднання колгоспів сіл Розкопана Могила, Леонівка і Червоний Степок Розкопано-Могилянської сільської ради в єдине господарство — колгосп імені Сталіна.

В 1954 році господарство очолив офіцер-фронтовик Козлов Микола Гнатович, головою колгоспу він працював 21 рік, аж до виходу на пенсію в 1975 році. В 1957 році колгосп було перейменовано з колгоспу імені Сталіна в колгосп “Комунар”, за яким закріплено 1,6 тис. га сільськогосподарських угідь. Вирощували зернові культури, цукрові буряки, картоплю. З 1958 року господарство було щорічним учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР і Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Рішенням Житомирського облвиконкому №25 від 10 квітня 1968 року  колгоспу “Комунар” було присвоєне звання “Господарство високої культури і землеробства”. З 1957 року, більше 20-ти років в господарстві двічі на місяць виходила газета “За урожай”.

З 1981 року по 2005 рік очолював господарство Дубовий Микола Іванович, якому за багаторічну, самовіддану працю і високі досягнення присвоєно почесне звання “Заслужений працівник сільського господарства України”

З 1981 року, протягом 25 років колгоспом “Комунар” повністю відбудовані тваринницькі приміщення в трьох населених пунктах, побудовано новітній машинний двір, механізовано криті токи для зберігання і переробки зерна, в усіх населених пунктах з'явилися дороги з асфальтованим покриттям, під'їзні шляхи до них, дім тваринників, побутовий комбінат, їдальня. Виросла нова вулиця Молодіжна в с. Миролюбівка за кошти комсомольсько-молодіжного кооперативу, власних коштів збудовані. Введено в експлуатацію восьми-квартирний будинок з підвалими для зберігання картоплі і всього необхідного, а також приміщення для утримання тварин і птиці. Всі квартири забезпечені центральним водопостачанням та опаленням. На Молодіжній вулиці споруджено 20 будинків садибного типу з надвірними будівлями. Всього ж за цей період побудовано і здано в експлуатацію 64 будинки, в них проживають сім'ї, які працювали в сільськогосподарському виробництві. В будинку тваринників відкрито їдальню на 70 місць, побутовий комбінат, де діяли швейний цех, перукарня, кімната відпочинку, пральня. Куплено комплект обладнання чехословацького виробництва.

Після аварії на ЧАЕС в 1986 році колгосп надав житло переселенцям з забруднених районів, це Шатило Анатолій Олександрович, Шатило Віктор Анатолійович, Юрченко Ольга Іванівна, Яневич Анатолій Іванович.

За цей період закуплено і змонтовано агрегат для виготовлення борошна вищого і першого сорту — “Колосок 3,5” виробництва Новоград-Волинського машинобудівного заводу. Побудовано і забезпечено спеціальним обладнанням цехи — ковбасний та копчення риби.

 

У тракторній бригаді була змонтована і діяла електрокотельня, якою обігрівалась ремонтна майстерня, кімната механізатора. Електроенергія використовувалась в нічні години, працював спеціальний лічильник. В будинку механізатора — лазня. Ремонт техніки проводився зимою у теплій майстерні. Такі ж умови були створені в бригадних селах. В усіх населених пунктах встановлене вуличне освітлення.

 

Закуповувалась нова техніка, утримувалось 130 голів ВРХ на 100 га сільгоспугідь. Працюючі отримували вчасно заробітну плату, доплати, винагороди. Головна турбота керівника господарства Дубого М. І. Була про людину праці. Господарство нагороджене багатьма дипломами і грамотами ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і УРСР, ЦК ВЛКСМ, Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) СРСР і ВДНГ Української РСР.

В 1995 році колгосп “Комунар” було реформовано в колективне сільськогосподарське підприємство КСП “Комунар”, а в 2000 році, у зв'язку з реформуванням сільського господарства, гомподарство перетворилося в виробничий сільськогосподарський колектив ВСК “Миролюбівський”. В зв'язку з проведеною реформою в сільському господарстві землі сільськогосподарського призначення розподілені між членами ВСК в середньому розмірі 3,23 га на 1 чоловіка загальної кількості паїв склала 508. працівникам соціальної сфери було виділено 1 га землі для ведення особистого селянського господарства. Це дало можливість приєднати паї до земель присадибної ділянки і створити особисте селянське господарство. Більша частина власників земельних паїв здали в оренду приватним структурам ПП “Миролюбівське”, ФГ “Царицино”. А жителі села Червоний Степок здали землі в оренду фермерському господарству “Степок — Агро”. Всі орендарі земельних паїв розраховуються з її власниками вчасно в натуральному і грошовому еквіваленті.

 

Зустрічі з президентом України

Великою честю для наших жителів була зустріч в господарстві та спілкування в будинку культури з двома Президентами України — в червні 1994 року з Леонідом Макаровичем Кравчуком та в квітні 1998 року з Леонідом Даниловичем Кучмою. Часто приїздили до нас делегації з інших областей, навіть з-за кордону. При відвідуванні професора Німецької Академії Наук м Франкфурта Шенком було сказано, що таке господарство розділити не можна, його можна тільки зруйнувати.

Культура

В 1963 році було розпочато будівництво нового сучасного Будинку культури із залом на 300 місць. В 1967 році будинок культури було відкрито. Тривалий час завідуючою клубом і Будинком культури працювала Колосова Любов Петрівна, 1975 року по 2011 рік працювала Стаднік Тетяна Андріївна, з 2011 року працює Павленко Ольга Анатоліївна.

Будинок культури с. Миролюбівка

Завдяки наполегливості сільського голови Дубового М. І. в 2006 -2008 роках проведена реконструкція будинку культури, в 2013 році замінено 11 вікон на метало-пластикові.

 

Бібліотека

Бібліотека (в 30-ті роки хата-читальня) в селі з'явилася в 1928 році, працювала в старому приміщенні школи. В післявоєнний час бібліотека працювала в старому приміщенні  сільської ради, бібліотекарем в той час працювала Тимчук Марія Степанівна. З 1967 року і по нинішній час бібліотека знаходиться в сільському будинку культури, книжковий фонд нараховує 9 тис примірників. Тривалий час бібліотекарем працювала Чугаєвська Станіслава Дем'янівна, з 1976 по 2010 рік працювала Гуменюк Марія Яківна, з 2010 року по нинішній час працює Мудрук Антоніна Юріївна.

Приміщення Миролюбівської сільської бібліотеки

 

Пам'ятний знак

Село Миролюбівка в 2007 році відзначило своє 200-річчя. На честь цієї дати встановлено пам'ятний знак.

Медицина

До війни і в перші повоєнні роки за медичною допомогою жителі села зверталися до Коднянської дільничої лікарні. На початку 50 років медпункт відкрито у будинку, де тепер проживає сім'я Костюків, це було пристосоване приміщення. І в 1958 році було збудоване приміщення медпункту, де тепер проживає сім'я Лисюків. Першими медиками в селі були Бабчук Іван Федорович і Бабчук Євдокія Іванівна.

В липні 1980 року було збудоване нове приміщення медпункту, де надається медична допомога жителям сіл. Більше сорока років працювала фельдшером Донченко Ольга Іонівна, яка за самовіддану працю нагородженна орденом “Знак пошани”. З 2002 року завідуючою фельдшерсько-акушерським пунктом працює Фещук Людмила Петрівна. На теперішній час на території фельдшерсько-акушерського пункту працює аптечний пункт.

Фельдшерсько-акушерський пункт с. Миролюбівка

 

Школа

В 1968 році за ініціативи голови колгоспу “Комунар” Козлова Миколи Гнатовича та директора школи Топольницького Петра Семеновича розпочато будівництво нового, сучасного приміщення школи, і в 1971 році 1 вересня розпочалося навчання у новому приміщенні школи.

Миролюбівська ЗОШ І — ІІІ ступенів

 

Після виходу на пенсію Топольницького П. С. школу очолювали в різний час: Семенець Володимир Степанович, Вітківський Віталій Антонович, Острогляд Іван Васильович, Гранат Валерій Іванович. З 1989 року директором школи працює Бивальцева Любов Петрівна. В 1993 році школу реорганзовано з неповної середньої в середню школу. В даний час школа має статус загальноосвітньої школи І — ІІІ ступенів, яку відвідують 54 дітей, котрих навчають 13 вчителів. В приміщені школи розміщений дошкільний навчальний заклад “Струмочок”, який відвідують 13 дітей. Завідуючою дошкільним закладом є Шевчук Вікторія Валентинівна. На даний час діє районна програма “Тепле вікно” внаслідок якої здійснюється заміна дерев'яних вікон на метало-пластикові. Замінено 4 вікна: 2 вікна в початкових класах, 2 вікна в дошкільному закладі.

В школі є комп'ютерний клас, в якому нараховується 15 комп'ютерів. В комп'ютерному класі є принтери, сканер.

В школі працює музей історії села. Музей в селі було створено у 80-х роках, розміщений він був в адміністративному будинку, у 2002 році експозиції музею було перенесено і обладнано в школі. В музеї зберігаються матеріали про героїчне минуле нашого села, його жителів, їх самовіддану працю протягом багатьох десятиліть. Координує роботу музею вчитель історії Гарбар Олег Ігорович. На базі шкільного музею працює пошуковий загін учнів Миролюбівської ЗОШ І — ІІІ ступенів, який вивчає історію рідного краю. Проводяться велосипедні туристично-краєзнавчі експедиції.

Протягом десяти років туристично-пшуковий загін школи є переможцем обласного етапу Чемпіонату України на кращий туристично-краєзнавчий похід і 10 років поспіль команда школи є призером та переможцем Чемпіонату України. Туристичний загін Миролюбівської загальноосвітньої школи І — ІІІ ступенів під керівництвом Гарбара Олега Ігоровича нагороджений дипломами і грамотами Українського державного центру туризму і краєзнавства, учнівської молоді Міністерства освіти Украни за друге місце у Першості України на кращий туристично-краєзнавчий похід.

Беручи участь в інтерактивних конкурсах діти стають лауреатами цих конкурсів.

Учні школи беруть участь в районних предметних олімпіадах, в районному огляді художньої самодіяльності, в районних змаганнях з різних видів спорту. Учні є переможцями в змаганнях зі стрільби, баскетболу, легкої атлетики.

Запам'ятовуються найбільш цікаві моменти з життя школи: Свято Першого дзвоника, День вчителя, Новорічний бал, туристично-краєзнавча подорож, свято останнього дзвоника, випускні вечори, свято вшанування оберегів, День Матері, День перемоги.

 

 

 

Директор Миролюбівської школи Топольницький Петро семенович, який в 1971 році перерізав стрічку нової двоповерхової будівлі школи

 

 

Поштове відділення

В приміщенні адмінбудинку розміщено відділення зв'язку, де люди можуть розраховуватись за спожиту електроенергію, послуги радіо і звязку. В будь-яку погоду періодичні видання, пенсії пенсіонерам, соціальні допомоги на дітей, грошові перекази, посилки доставляють начальник поштового відділення Кашманова Раїса Михайлівна та поштарка Тимчук Ірина Михайлівна.

Поштове відділення с. Миролюбівка

Поштарка с. Миролюбівка — Тимчук І. М.

 

Сільська рада

Державний службовець — це особлива професія, представники якої володіють, з одного боку, широкими повноваженнями, а з іншого — несуть постійну відповідальність за стан справ у суспільстві. Державні працівники — перші, до кого звертаються наші мешканці за різноманітною допомогою.

В приміщенні адмінбудинку розміщена сільська рада.

Сільським головою в різний час працював Шеремет Євдоким, Кіт Петро Антонович, Вінниченко Петро Купріянович, Гуменюк Володимир Гнатович, Стадник Станіслав Іванович.

З 1970 по 1974 рік головою сільської ради Працював Темчук Володимир Павлович. З 1974 по 1982 рік працював Гладун Григорій Васильович.

З 1982 по 1994 рік, та з 1998 року по 2002 рік працював Гуменюк Володимир Петрович.

З 1994 року по 1998 рік, та з 2002 по 2006 рік працювала Стадник Катерина Григорівна.

З 2006 року по нинішній час працює Дубовий Микола Іванович.

Голова сільської ради Темчук Володимир Павлович

Голова сільської ради Гладун Григорій Васильович та секретар сільської ради Яблонська Людмила Кирилівна

Голова сільської ради Гуменюк Володимир Петрович

 

Голова сільської ради Стаднік Катерина Григорівна

 

Секретарем сільської ради в різний час працювали Галанзовський Костянтин Ілліч, Бабич Олена Лукашівна.

З 1946 року по 1980 рік працювала Яблонська Людмила Кирилівна.

Марчук Наталя Іванівна працювала з 1980 року по 1981 рік, та з 1998 року по 2002 рік.

Стадник Катерина Григорівна працювала з 1981 року по 1994 рік.

З 1994 року по 1998 рік працювала секретарем Журавель Наталя Іванівна.

З 2002 року по нинішній час працює Вітюк Любов Андріївна.

Секретар сільської ради Яблонська Л. К. (посередині) директор БК Стаднік Т. А., учитель німецької мови Мартинюк Л. Л. та

Галанзовська О. С.

Церква

Церква в селі була збудована в 1892 році і освячена в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці (ЖОДА: Клірові відомості. 907р. ф-1. оп. 73.)

В 1922 році на основі розпорядження Коднянської волосної комісії допомоги голодуючим, в церкві було вилучено частину церковного майна (ЖОДА: акти і описи складені при вилученні церковного майна ф. Р — 2377. оп.1.)

В 1934 році церкву було закрито і з часом зруйновано.

В 1999 році в селі відкрито церкву в пристосованому приміщенні. Церква православна, Київського патріархату. Священник — Матляк Олександр Миколайович, а з 04 лютого 2009 року Гуляк Костянтин.

Церква в пристосованому приміщенні

Священник Матляк Олександр Миколайович проводить обряд хрещення

 

Наші видатні земляки

Народних промислів в селі не було, але в давні часи в селі розвинуте було ткацтво. В 20-30 роках ХХ ст. Славились своїми виробами кушнір — Майстернко Василь Севастьянович, чоботар — Коновальчук Павло Олександрович.

В селі і зараз є умільці, яких називають майстрами “Золоті руки”, це: Сипало Микола Тарасович — пенсіонер, який працює над створенням засобів малої механізації; Калита Михайло Михайлович — майстер по ремонту автотранспортної техніки, та по ремонту побутової техніки; Тимчук Людмила Броніславівна, Герасимчук Тетяна Іванівна, Пиж Олена Миколаївна, Герасимчук Ніла Іванівна, Сокирко Оксана Вікторівна — вишивальниці, їхні вишивки прикрашають урочисті події, як в селі так і за межами населеного  пункту.

Уродженцями села є багато людей, які уславили себе працею, серед яких Дубовий Микола Іванович — сільський голова, Заслужений працівник сільського господарства, Суліменко Олександр Григорович — викладач  історії ЖНАУ, доктор історичних наук, Галанзовський Аркадій Костянтинович — генерал-майор міліції.Гуменюк Володимир Іванович — полковник,  тривалий час працював у Міністерстві України, Фещук Анатолій Дмитрович — полковник, співробітник ФСБ Росії, Гуменюк Петро Макарович — бригадир тракторної бригади, нагороджений двома орденами Леніна, Яблонська Людмила Кирилівна - секретар сільської ради, нагороджена орденом “Знак Пошани”, медалями “За доблесний труд”, “60 років перемоги ВВв 1941 — 1945рр”.

  1. Басюк Василь Нестерович — тракторист, нагороджений медалями “Срібна ВДНХ”, “Бронзова ВДНХ”.

Басюк Марія Василівна — доярка, нагороджена двома медалями “За долголетний добросовестный труд», «За доблестный труд».

 

 

 

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь