Станишівська громада
Житомирський район, Житомирська область

Історія села Лука

 

Лука…Ви чуєте як прекрасно це

 звучить ! Як звучать звуки цього слова, найпотаємніші  струни душі кожного, хто народився , працює і проживає тут.

 Лука - це луки людського буття, щедрі , пахучі і п’янкі луки,  яке щастя дихати цим прозорим повітрям, любити і трудитись під ясними зорями на чистих росах.

 Лука-село розташоване за 16 км.  від районного центру та обласного центру й залізничної станції Житомир. Через село проходить автошлях Житомир -  Сквира.

За даними перепису населення  в 2012 році  населення налічує  1801 чоловік, з них 127 дітей. Луківській  сільській раді підпорядковані

с. Млинище  і с. Вершина.  На території сільської ради  є середня школа в якій 17 учителів , навчається  120  дітей ,  Будинок культури,   із залом 250 місць, клуб  с. Млинище, 2 бібліотеки , лікарня ,відділ зв’язку.

                                                                 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                              Село розташоване на березі річки Гуйва, що впадає в річку Тетерів.

Відоме село з 1601 року.

Щодо назви села ,то існує три основні версії її походження .

 

Річка Гуйва

Подпись: Річка Гуйва  -   За першою версією назву села пов’язують з іменем його засновника ,

 

якого за переказами звали Лука.

    -  Друга версія повідомляє, що назва села пішла від того ,що в ньому багато луків, де можна випасати худобу.

  -  За третьою версією назву Луку названо так тому, що саме в цьому місці річка Гуйва  робить вигин у вигляді  лука.

 Всі вищевказані версії мають право на існування. Бо достовірна  інформація  щодо походження назви села відсутня.

  

  У 1811 році було проведено перепис  кріпацьких душ у Луці. Були  нараховані  500 душ.

   Події декабристського руху 1825 року не оминули Луку стороною. В сусідніх селах Ліщині та Млинищах відбулися таємні  зустрічі  Північного товариства  декабристів з членами товариства Об’єднаних слов’ян . Місцем зустрічі в Ліщині був  поміщицький маєток . В селі Млинища   зустрічі відбулися  в маєтку поміщика  Малиновського. На жаль цей маєток був зруйнований під час війни. Дорога декабристів проходила через Луку.

 

  В1904 році  в селі був  побудований  винокурний завод паном Казиміром  Добровольським. Зараз в приміщенні цього заводу працює млин.

 

 

 

 

(Винокурний завод.)

З кожним роком село розросталось. Земель , які знаходились на південь від села, почало не вистачати. Селяни купують у пана  Добровольського  (Ян І Казимір Добровольські польські пани, які володіли значною частиною луцьких земель) 198 десятин землі. У 1908 році була підписана купча між паном  Добровольським  і 122 членами товариства. Селяни повинні були виплатити поміщику 34650 карбованців. 3960 заплатили грошима. 30690 карбованців-банківським кредитом строком до 1914 року.

В результаті цієї купівлі кожне із 122 селянських господарств придбало в середньому 1-2 десятини землі.

 Придбана селянами земля в кредит не зробила селян багатшими. І  вони вирішують  корчувати ліси, щоб мати іще кілька додаткових десятин. Результатом цієї каторжної праці були нові поля. Зараз вони знаходяться між залізницею  та трасою Житомир –Сквира.

Звістка про лютневу революцію в Петрограді до Луки дійшла на третій день. Пани Добровольські  негайно виїхали до Польщі.  А луківчани разом  з   усім українським народом слухали  звернення  Української   Центральної Ради до народу , де говорилося , що прийшла  довгождана воля.

17 листопада 1917 року луківчани  побували  в  м. Житомирі  на Кафедральній площі,  де відбулося  велике свято проголошення  ІІІ Універсалу   Української  Центральної  Ради,  який проголошував  Українську  Народну Республіку .

 Настали неспокійні часи , бо в Луці то петлюрівці, то червоні , то німці.

 У 1918 році в селі Лука встановлюється радянська влада. Утворюється  ревком. Першим головою ревкому був  Поліщук  Корній – в минулому матрос-балтієць.

Петлюрівці були вигнані з села, а влада перейшла до Ради. З 1920 року головою сільської ради  був обраний Савенець  Григорій ,  заступником  Нечипорук  Степан.  У 1920 році  в селі  був сформований  партосередок.

 

Після громадянської  війни  багато  дітей  залишилися сиротами і тому в маєтку пана Добровольського  створено дитячий  будинок.                                                                                                                             

 

                                                                        

  В обласному архіві зберігається «список дітей Луківської дитячого будинку на 20 серпня 1921 року. Перераховано імена і прізвища 23 хлопців і 17 дівчат віком від 7 до 16 років.

 

   « На  засідання Луківської сільської ради від 12 лютого 1925 року»  розглядали питання землевпорядкування (доповідач-секретар сільської ради Вахнюк ,звіт завідуючої Медведєвої, доповідь завідуючої хати – читальні Тимощука. Підписи голови сільради  Тимощука  та секретаря Вахнюка.

       1 серпня 1924 року була створена Луківська сільськогосподарська  комуна «Червоний Жовтень» , яка обліковується  в списку сільськогосподарських  від 14 березня 1925 року за №181. В цій комуні  нараховується 12 членів. У 1928 році  на базі артілі створено філіал Ксаверської комуни  .  Газета «Радянська Волинь» №138 від 6 грудня 1928 року пише в статті «Організовувати допомогу потерпілому колгоспові:

« Заснувався наш колектив 1924 року. З того часу колектив наш зміцнів і зараз користується великим  попитом на селі. Тяга до колективу в селян величезна . В колективі є 24 працездатних  члени ,а Їздців – 38. Землі всього 112 гектарів, з яких 6 з половиною  гектарів сіножаті. Є багато сільськогосподарського реманенту: трактор, молотарка , соломорізка, плуги, борони, 5 коней, 11 корів, 15 свиней.

Одно зле. Не вистачає житлових  будинків.  Два будинки  два будинки на 6 сімей, а другий на 3 не вміщують всіх.

Гарно працює наш колектив. Особливо багато праці прикладає член колектив  Тимощук. Всіх зусиль він прикладає , щоб пожвавити роботу колективу.

Але оце 7 жовтня скоїлося в нас велике нещастя. З невідомої причини загорілася і згоріла велика комора,  крита бляхою. Збитків на 4 тисячі карбованців. Згоріло все зерно,всі запаси харчів для худоби і людей.

Треба негайно допомогти  колективові ,бо немає чим годувати худоби,та й люди на зиму без харчів залишилися.  Колгоспсекціє , не дай загинути колективові, підтримай його в скрутну хвилину.»

  В цьому ж 1928 році було нагороджено Луку радіостанцією. Газета «Радянська Волинь»  №17 від 9.02.1928 року у статті « Найактивнішим учасникам боротьби за Владу Рад нагорода» пише :

   »При Окрвиконкомі була нарада в справі відзначення найактивніших учасників збройної революційної боротьби.  Визнали за необхідне клопотатись про нагородження с. Левкова та м .Коростишева за найактивнішу революційну боротьбу орденами Червоного Прапора, а Луку і Вацьків - радіостанціями…які  сприяли б розвиткові сільського господарства в цих районах.»

     На базі 132 Донецького кавалерійського полку створено в Луці колгосп  Ім.132 Донецького полку. Багато воїнів цього полку залишилися в Луці, одружилися і дожили до глибокої старості. Можна назвати сім’ї Лесь, Андрієвських. Є в селі вулиця Комунарів. Мали вони колись своє окреме кладовище.

    Газета «Радянська Волинь» №59 від травня 1930 року писала про здобутки колгоспників села Луки. Стаття називалася «Луцький кущ-приклад іншим».

  «Луцький кущ, організований 30 жовтня минулого року, зразу став на правильний шлях, взявся до роботи, а через це має значні наслідки. Кущ обслуговує  Іванківську, Тулинську, Ліщинську  і Млинищанську  артілі, Луцько-Млинищанську комуну і Луцький СОЗ. Він об’єднує 1586 га землі, має 120 коней, упряж ,вози і  реманент. Управа куща в своїй роботі найбільше дбала про весняну сівбу. Колгоспи  куща вже засіяли 264 гектари вівса, 80-ячменю, 52- гороху,6-вики, 83- мішанки, 191 - конюшини, 68- буряка, 58- картоплі, 60- гречки  та 7 проса . За час своєї роботи управа куща дала своїм колгоспам на 2595 карбованців машин, придбала 5 коней , збрую й вози, має 6 інкубаторів. Вона законтрактувала хмільники,  картоплю, садки й інші ярові культури, дала своїм колективам за контрактацію понад 5 тисяч карбованців авансів, законтрактувала 100 свиней, давши 1000 карбованців авансів та поставила на вгодовування 145 голів худоби на 8899 карбованців.»

 

 

 

 У 1932 році на території села Луки був організований колгосп ім.. Постишева. Використовуючи досвід комуни , а також технічну підтримку , господарства працювали стабільно і були кращими в районі. У жовтні 1938 році було створено  колгосп Ім. 20-річчя Жовтня.

 

 

Голодомор 1932-1933 років

 

 Чорною сторінкою в історію села увійшли 30-ті роки. Штучний голодомор 1932-1933 років забрав життя багатьох наших односельчан. Ця біда увійшла в кожну хату і з кожної хати винесли в останню дорогу чи сина , чи доньку, чи матір, чи батька, чи когось іншого з родини.  В роки голоду люди дуже голодували. Виявлений факт людоїдства.

 

Встановлені імена 16 людей , що  померли                       

на території сільської ради від голоду.

Список померлих під час голодомору в с. Лука

 

 

 

Прізвища , ім’я , по

батькові

вік

Дата смерті

 

1

Брасюк Микола Сергійович

не встановлено

не встановлено

 

 

 

2

Брасюк Соловей Сергійович

не встановлено

1932-33 рр.

 

 

 

3

Бугай Ганна

не встановлено

1932-33 рр.

 

 

 

4

Бугайчук Лукаш Гордійович

не встановлено

1932-33 рр.

 

5

Бугайчук Андрій Лук’янович

не встановлено

1932-33 рр.

 

6

Голенко Роман Андрійович

не встановлено

1932-33 рр.

 

7

Голенко Секлета Василівна

не встановлено

1932-33 рр.

 

8

Дмитрук Григорій Опанасович

не встановлено

1932-33 рр.

 

9

Дмитрук Варвара Степанівна

не встановлено

1932-33 рр.

 

10

Дмитрук Казимир Севастьянович

не встановлено

1932-33 рр.

 

11

Дмитрук Марія Севастьянівна

не встановлено

1932-33 рр.

 

12

Дмитрук Савелій Григорович

не встановлено

1932-33 рр.

 

13

Осадчук Федір Прокопович

не встановлено

1932-33 рр.

 

 

14

Пастушенко Казимир Іванович

не встановлено

1932-33 рр.

 

15

Савенець Ганна

не встановлено

1932-33 рр.

 

16

Ткачук Ясько

не встановлено

1932-33 рр.

 

                                                                        

 

Свідчення очевидців голодомору.

 

Свідчення Ніни Яківни Нечипорук, 1922 р.н.

Я народилася 6 жовтня 1922 року, в пору голодовки батько сімейства працював у лісництві, тому завжди був шматок хліба.

Ніколи не забуду , як у моєму селі їли гнилу картоплю , що зосталась на городах , в полях, всяке зілля, кропиву.

Помирали люди гуртом , куди не глянеш, натрапляєш на мертву людину. Їздила підвода, на яку скидали мертвих. Їх брали за ноги та за руки, кидали, як непотріб.

15. 04. 2008 р.

 

Свідчення Ганни Слободенко, 1918 р. н.

 

На момент голодомору мені було 14 років, і я терпко пам’ятаю ті страшні часи. Наша сім’я була заможна, тому ми майже не голодували. У батьків дула корова і кінь,але в 1932 році чинилася колективізація і корову та коня забрали до колгоспу. Забрали також все насіння, що на посів і все зерно, яке хотів заховати батько. Було голодно, ми з сестрою в школу не ходили, бо від недоїдання увесь час паморочилось у голові. Вижили завдяки тому , що батько ловив рибу у річці, варили юшку. Коли не було риби, то збирали річних равликів і теж їли. А ще їли кропиву і лободу.

Чула від батька, що у сусідньому селі були випадки , коли їли людей. У нашій сім’ї ніхто не помер від голоду. У сусідів було п’ятеро дітей. Двоє маленьких померло від голоду, сусідка наша дула вдова, незадовго до голодомору поховала чоловіка. Таку велику сім’ю прогодувати не змогла. Коли у нас була корова ми їй допомагали. А як все забрали , нам самим стало жити дуже важко.

15.04.2008 р.

 

 

Свідчення  Любові  Федорчук, 1921 р. н.

 

Я народилася 30 вересня 1921 року, отже в час голодомору мені виповнилось 12 років. Пам’ятаю, як у батька почали дуже пухнути ноги і руки. Мати казала, щоб давати йому більше їсти, щоби не помер.

Не ходили, а тинялись люди попухлені, обличчя, руки, ноги.

Один хлопець , це був Ткачук  Ясько, обходив хати і дуже плакав, просив їсти. Побачивши щось на столі, він хапав і тут же проковтував.

Кожного дня їздила гарба-підвода, в яку збирали трупи людей. Складали людей, як снопи… На цвинтарі була викопана яма, її зверху накривали дошками.

15.04.2008 р.

 

Свідчення Василя Григоровича Дмитрука, 1920 р.н.

 

Я народився  30 березня 1920 року, дитинство й підліткові роки припали на голодомор. З вищих владних структур навалом облягало село начальство, спішно організовувало бригади по десять чоловіків, які ходили по хатам забирали усе їстівне, що було у людей. Шастали по декілька разів і перешукували. Якщо не знаходили, тоді посилали іншу бригаду. Сховати щось було неможливо: шукали на печі, в городі, в гною, в саду.

В 1933 році дув пік голоду. Їсти, власне, не було що, тож відшукували гнилу картоплю, яку підбирали на городах, в полях споживали всяку траву. Я з хлопцями об’їдав не тільки цвіт акації, а й листя акації, воно було, як цукерки, солодке. Один напарник років семи, поліз по акації, гілка обломилась і він упав. Ми підбігли, але він був уже мертвий.

Два дні по тому я відвідав в с. Пісках тітку, коли повертався від неї , мене перестріли три дядьки, оточили і почали мене обмацувати, певне перевіряючи , чи є на мені м'ясо. У мене була вже водянка, руки і ноги опухлі, то відпустили , а могли б вбити та з’їсти.

Дуже багато помирало людей. Помирали в подвір’ї, на дорозі , городі, більшість по хатах. В родині моїй відійшли по черзі:

Дмитрук  Григорій Панасович – батько;

Дмитрук  Варвара Степанівна - мати;

Дмитрук Савелій Іванович – брат.

Десь перед жнивами довелося масово підбирати мертвих, звозив на кладовище Побережний Михасько. Одному хлопчику він сказав, щоб ішов за підводою, подивитись , де будуть поховані батьки.

Мертвих грузили на віз, як дрова, скільки влізало. На краю кладовища була викопана яма, дуже глибока і широка, ото в неї кидали мертвих, присипали землею, а на верх знову стелили трупи. Хлопчик побачив , що у ямі людина ворушиться, але гробокопач заспокоїв , що до вечора вона помре.

В жнива бігали на поле і збирали колоски, які залишилися. То було дуже ризиковано, тому що за полями стежили наглядачі на конях, вони били дітей батогами до крові, особлива Іван Косий.

Людей втрачено було  багато, в хатах із великих сімей залишилось по одній-дві особи , повимирало чимало цілих сімей. Як я зостався в живих , не знаю…

15 04.2008 р.

 

 

  В 2001 році  в пам’ять жертв голодомору  на  сільському кладовищі встановлено пам’ятний знак жертвам Голодомору. Цей знак збудовано на кошти уродженця села Луки  Нечипорука  Валентина Петровича. Стоїть знак  як символ розп’яття нашого народу і звертається він до самого Бога.  

 

 

 

Масові репресії

 

        Масові репресії  1937-1938 років теж не оминули Луки стороною, вирвавши з рядів луківчан трударів найсвідоміших , що своєю працею могли б принести добробут і процвітання батьківській землі. Прослідкувати долю покоління, розквіт якого припав на 30-ті роки, можна на прикладі одного із наших славних земляків Никанора Костьовича Дмитрука.  Він народився 26 липня 1902 року в селянській родині в селі Лука Житомирського району. Після закінчення вчительської семінарії  вступив  до Волинського інституту народної освіти в Житомирі.

 Проте захоплення  етнографією привело до Київського Археологічного  інституту,який не вдалося закінчити в зв’язку з  розформуванням  цього навчального закладу. Никанор Костьович повертається до Житомира, де з 1925 року працює завідувачем відділу робсількорівського  руху та робітничого життя Волинського краєзнавчого музею. Водночас навчається  в аспірантурі  відділу етнографії , яким керує професор В.Г Кравченко, розгортає активну пошуково-дослідну роботу на Коростенщині.

На основі розгорнутих краєзнавчих програм Н.К Дмитрук зібрав величезний фактичний матеріал з висвітлення різнобічних аспектів життя пореволюційного села, народних звичаїв ,вірувань, легенд і переказів про голод 1921 року.

Н.К. Дмитрук чи не першим з тогочасних етнографів дійшов висновку про суть викликаного політикою воєнного комунізму штучного розшарування поліського селянства. Неврожай і деформована класова політика на селі, пов’язана з конфіскацією хліба в більшості сільського населення, спричинила на початку 20-років до голоду.

Основним етнографічним об’єктом дослідника було Полісся. З метою більш глибокого вивчення села Дідковичів, що на Коростенщині, Н.К. Дмитрук разом з дружиною в 1927 році виїздить  на стаціонарне дослідження до цього села. Тут він влаштовується вчителем в місцеву школу, відразу організовує краєзнавчий  осередок, залучає до роботи школярів, місцеву інтелігенцію, селян.

16 березня 1931 року на засіданні вченої ради  Етнографічної комісії Никанор Костьович з великим успіхом зробив доповідь  про монографічне дослідження села Дідковичів.

У 1930 році Н.К. Дмитрук  переїздить до Харкова, де стає аспірантом в інституті  історії матеріальної  культури .У 1932 році інститут у зв’язку з реорганізацією було закрито, і Никанор Костьович переходить на роботу в Український інститут історії культури. Наприкінці 1933 року він повертається до Житомира. Де оформляється на роботу  в краєзнавчий музей на посаду  завідувача історичного відділу. У цей час  із-під  пера талановитого дослідника  з’являється ряд цікавих статей  у місцевій пресі, присвячених історії Житомира, етнографічні нариси з історії чеських колоній  на Волині. Та дамоклів меч репресій вже був занесений сталінськими поплічниками над українською інтелігенцією.

В газеті «Радянське Полісся» було надруковано статтю »Хто орудує  в Житомирському  музеї?» в якій були такі рядки: « Майже нема такого відділу в музеї, до якого б не приклала своїх брудних рук ця зграя, що звила собі міцне кубло в затишних стінах музею. Але найбільш «попрацювали»   націоналістичні вишкребки в історичному відділі. Тут до  останнього часу  у вітринах і монтажах фігурували портрети заклятих ворогів народу, які були вивішені на видному місці» Завідувачем відділу був Н.К. Дмитрук.

Після подібної публікації, як правило, з оргвисновками не барилися. Стаття горезвісних О.Дорошенка і  Я. Снігового побачила світ 30 вересня 1937 року , а 29 листопада на Лермонтовську  , 13 ( де мешкав Дмитрук з сім’єю) з’явились працівники НКВС з ордером за № 144 на арешт і обшук. Арештованому інкримінувалася « активна участь» в Українській націоналістичній організації, яка проводила роботу до повалення радянської влади в Україні шляхом збройного повстання. 

    А далі пішло все заздалегідь розписаним сценарієм. Допити,   «щиросердні» визнання винним у всіх земних і не земних гріхах, підписання  потрібних слідству протоколів. У новій антирадянській  націоналістичній організації  Н.К. Дмитруку організатори цього дійства відвели  роль , разом з завучем середньої школи № 32 О.І. Кравченком, ураховуючи рівень освіти та їх авторитет,  правої руки П.Постоєва.

Всі учасники міфічної « Української контрреволюційної націоналістичної організації» були звинувачені за статтями 54-10 і 54-11 КК УРСР і рішенням зловісної трійки від 10 травня 1938 року були засуджені до розстрілу. Рівно через місяць 10 червня вирок було виконано.  

                                  

          Осадчук Антон Мойсейович, 1896 р.н. , народився в с. Лука      Левківської вол., Житомирського пов., Волинської губ. Українець, бондар артілі. Проживав у с. Лука Троянівського р-ну, Житомирської обл.. Заарештований 2 грудня 1937 року. Обвинувачений  в антирадянській агітації. За постановою трійки  при УНКВС по Житомирській обл.. від 5-6 грудня  1937 року ув’язнений до виправного трудового табору  на 10 років. Реабілітований у 1959 році.

 

      Волинець Роман Ількович, 1896 р.н. народився в с. Лука. Левківської вол., Житомирського пов, Волинської губ. Українець , робітник військової - будівельної дільниці. Заарештований 24 грудня 1932 року . За постановою Судової трійки  від 31 липня 1933 р. визначено ув’язнення до концтабору  на 3 роки.

Вдруге заарештований 2 грудня 1937 року . проживав у с. Лука Житомирської обл. Швець артілі . Обвинувачувався в антирадянській агітації. За постановою трійки  при УНКВС по Житомирській обл..  від 5 грудня 1937р.  розстріляний 17 грудня 1937 р. у М.Житомирі.

 

     Деркач Олександр Федорович, 1887 р.н. Проживав у с. Лука , Житомирського р-ну. Робітник  спирт заводу. Заарештований 27 листопада 1937 року . обвинувачений за ст.. 54-10 КК УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл. від 4 грудня 1937 року розстріляний 16 грудня 1937 р. у м. Житомирі.

 

» Велика Вітчизняна війна »

 

  Друга світова війна не обминула нашого села. З перших днів війни була оголошена мобілізація жителів села Луки на фронт. 339 жителів села Луки воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Спираючись на Хронологічний довідник про визволення Червоною Армією населених пунктів Житомирської області від німецько - фашистських загарбників  1941-1944 років, можна сказати, що фашисти зайняли Луку 11 липня 1941 року. Під час окупації в селі діяла підпільна група, очолювана П. Г Юницьким. До складу цієї групи входили: Баланюк Юхим, Ніженець Макар, Бугай Григорій, Кононенко Михайло,Горлінська Антоніна,  Соколовський Іван,  Ярмолюк Пилип,  Ткачук Остап, Адаменко Лідія, Олексюк Микола,  Бугайчук Степан,  Савенець  Федір, Шелест Петро, Концевич Петро, Побережний Григорій, Концевич Светик.

Дані про цю групу  і її списки зберігаються  в обласному  архіві. Є також звіт підпільної групи, затверджений секретарем обкому М. Співаком, в якому говориться:   «Підпільна група встановила зв’язок з партизанським загоном імені Щорса, Чапаєва і Туровецькою підпільною організацією.  Група провела значну роботу серед населення , розповсюджувала зведення  Радінформбюро, радянські листівки і газети, внаслідок чого на полях «громадського господарства» псувався кок-сагиз, цукрові буряки. Було приховано від німців 600 центнерів хліба, який розданий сім’ям партизан, військовослужбовців. Підпільна група відправила в партизанські загони 40 чоловік, 4 автомати, 13 гвинтівок, 5 наганів, 3 тисячі патронів і іншу зброю. Також відправлено в партизанські загони значну кількість продуктів харчування, різних медикаментів і медичних  інструментів  і медичних інструментів. Підпільна група допомагала Червоній Армії під час відступу німців. По ходатайству штабу Першого Українського фронту 5 чоловік підпільників нагороджено орденами Радянського Союзу.

Зберігся до наших днів і звіт партизанського загону імені Чапаєва також підписаний секретарем обкому М.Співаком,  в якому говориться:»… За період існування партизанського загону на залізничній  магістралі  Житомир-Фастів між станціями Града - Станишівка, Житомир-Бердичів було пущено під укіс 16 ворожих ешелонів з живою силою і технікою ворога, розбито 42 вагони,знищено 624 німецьких солдат і офіцерів, знищено 6 заготівельних пунктів, 7 автомашин, розгромлено декілька сіль управ, знищено десятки німецьких  посібників  і проведено ряд  других  диверсій ».    

  Із жителів села на примусові роботи до Німеччини були вивезені 32 чоловіки, закатовано і розстріляно 5 чоловік. Частина жителів села Луки були депортовані до Дніпропетровської області. На фронтах загинуло 127 чоловік. Воїнам, які віддали своє життя, визволяючи село від німців, трудящі встановили пам’ятний знак, який знаходиться в центрі села.

  

 

Село визволене Червоною  Армією 29 грудня 1943 року.

 

СПИСОК

громадян Луківської сільської ради,

які загинули під час ВВВ 1941-1945 рр

                                                 с. Лука

< >Алексійчук  Петро ІвановичБазилевський Нестор ОпанасовичБосик Василь  ТодосійовичБосик Ілько ІвановичБрасюк Григорій ВасильовичБрасюк Степан ВасильовичБугайчук Андрій Лук’яновичБугайчук Андрій ПанасовичБугайчук Геннадій ЄвтуховичБугайчук Григорій СеменовичБугайчук Захар Лук’яновичБугайчук Іван Микитович Бугайчук Микола ТихоновичБугайчук Ростислав МикитовичБугайчук Федір ВасильовичБугайчук Федір СтепановичВарчук Володимир ОлександровичВасиленко Василь КарповичВахнюк Борис ЮхимовичВахнюк Василь ПавловичВахнюк Віктор МихайловичВахнюк Галина ПетрівнаВахнюк Григор ТерентійовичВахнюк Данило МихайловичВахнюк Іван КіндратовичВахнюк Михайло КалістратовичВахнюк Остап МарковичВахнюк Юрій ФедоровичВащенко Федір СтепановичВітюк ТрохимВойцехівський Іван АнтоновичВчерашнюк Яків КіндратовичГаєнко Анатолій СевастьяновичГаєнко Остап АнтоновичГогенко Андрій ОмеляновичГогенко Аркадій ОмеляновичГогенко Володимир МиколайовичГоленко Микола МихайловичГоленко Степан МиколайовичГоленко Степан РомановичГорлінський Борис СеменовичГриценко Василь ОстаповичГрушовний Остап ПавловичГупало Василь ІвановичДемченко Яків МусійовичДищук Микола МаксимовичДищук Остап МаксимовичДмитрук Антон СевастьяновичДмитрук  Володимир АнтоновичДмитрук  Євген ПетровичДмитрук  Єрофій МихайловичДмитрук  Іван ПетровичДмитрук  Леонід КалістратовичДмитрук  Леонтій КостянтиновичДмитрук  Лівон ТрохимовичДмитрук  Микола МаксимовичДмитрук  Микола ПетровичДмитрук  Михайло СеменовичДмитрук  Остап КостянтиновичДмитрук  Павло ВасильовичДмитрук  Павло МихайловичДмитрук  Панас ІвановичДмитрук  Петро ГригоровичДмитрук   Софія ПетрівнаДмитрук  Степан ТрохимовичДмитрук  Яків МикитовичДмитрук  Ярослав Михайлович  Довгалюк Андрій СтепановичДовгалюк Федір ОнисимовичДовгалюк Федір ЯковичЗеленецький Аркадій ГригоровичЗеленецький Василь ІвановичЗеленецький Василь ФедоровичЗірченко Семен ПавловичКниш Федір СтепановичКовальчук Василь ТрохимовичКовальчук Іван ТрохимовичКовальчук Іван ЯкубовичКовальчук Михайло ТрохимовичКовальчук Остап ОлексійовичКондратюк Володимир ПетровичКондратюк Олександр ІвановичКонцевич  Андрій МаксимовичКонцевич  Антон МикитовичКонцевич  Василь ІвановичКонцевич  Василь СергійовичКонцевич  Данило КарповичКонцевич  Михайло ТарасовичКонцевич  Петро ТимофійовичКосатий Петро АндрійовичКузьменко Дмитро ВасильовичЛавренчук Петро ІвановичЛитвин Михайло ПавловичМарківський Володимир УльяновичМарківський Сергій ПавловичМоскаленко Петро ЛогіновичНаконечний Андрій СавелійовичНаконечний Григор ЙосиповичНаконечний Григорій АндрійовичНестеренко Арсентій ГнатовичНечипорук Григорій ГнатовичНечипорук Григорій ГордійовичНечипорук Микола УстимовичНечипорук Олександр УстимовичНечипорук Павло СтепановичНечипорук Пилип КіндратовичНечипорук Севастьян ПавловичНечипорук Семен ПавловичОсадчук Григорій СиловичОсадчук Никанор ДмитровичПаламарчук Володимир ДенисовичПобережний Анатолій ІвановичПобережний Гліб СильвестровичПобережний Євстахій СтепановичПобережний Микола МихайловичПобережний Остап СтепановичПоліщук Іван ДавидовичПоруцький Володимир МихайловичПохільченко Станіслав ПанасовичПохільченко Степан ПанасовичРогозінський Борис ФедоровичРудківський Остап ТалимоновичРудківський Семен ТалимоновичСавенець Антон ІвановичСавенець  Борис МироновичСавенець  Валентин ВікторовичСавенець  Венедикт ІвановичСавенець  Григорій ІвановичСавенець  Григорій МусійовичСавенець  Іван ІвановичСавенець  Леонід ГригоровичСавенець  Михайло МарковичСавенець  Михайло ОлексійовичСавенець  Мілеть ПрокоповичСавенець  Петро ЯкубовичСавенець  Григорій ПрокоповичСавчук Любов ВасилівнаСергеєв Степан ПанасовичСергійчук Григорій ЙосиповичСкороход Оксентій ІвановичСкороход Оксень МихайловичСтахівський Антон НестеровичСтороженко Іван ГригоровичСтороженко Степан ПетровичСторожук Володимир КириловичСторожук Микола КлимовичСуханюк Карпо ДементійовичТимощук Валентин ВасильовичТимощук Євген ОнисимовичТкачук Борис НикодимовичТкачук Василь МихайловичТкачук Григорій СтепановичТкачук Іван ВасильовичТкачук Микола АнтоновичТкачук Михайло ГригоровичТкачук Павло ВасильовичТкачук Ростислав ПавловичТкачук Степан МарковичТкачук Федір ВасильовичТкачук Федір ТрохимовичТомашевський Ігнат ЙосиповичТомашевський Станіслав ЛюдвиковичУницький Іван ГригоровичУницький Іван Дем’яновичУницький Микола ІвановичУницький Микола Лук’яновичФілінський Петро СтепановичХіміч Іван СеменовичЦивінський Петро СеменовичЦімох Володимир АврамовичЦімох Петро АврамовичЦіпоренко Григорій АндрійовичЧерниш Степан ГригоровичШевчик Микола АндрійовичШейгас Дмитро АврамовичШейгас Петро СеменовичШумило Павло СидоровичШумило Петро МарковичЯрмолюк Антон ОлександровичЯрмолюк Валентин РомановичЯрмолюк Пилип Яремович 

 

 

 

 

 

Братська могила № 1                 

 

                               с. Лука

Житомирського району